Опудало: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Заздрісний ти, Валько, – сказав Кудлатий.

– А ти хіба ні?.. – Валька осміхнувся. – Чого вже там… Усі люди лускають од заздрощів. Тільки одні про це кажуть, а інші брешуть, що вони не заздрісні.

– А мені ж то навіщо заздрити? – здивувався Кудлатий. – Нам у лісництві добре. Воля. 1 взагалі я кого хочеш зігну в дугу.

– То й що?– Валька зневажливо сплюнув. – Сила – не гроші. На неї масла не купиш.

Кудлатий несподівано схопив Вальку однією рукою за шию і міцно стиснув

– Пусти! – загорлав Валька.

– Рудий, що головне в людині? – запитав Кудлатий.

– Сила! – стрепенувся Рудий, виходячи з глибокої задуми.

– А Валька її не шанує, – сказав Кудлатий. – Каже, головне в людині заздрість.

– Пусти! – репетував Валька. – Шаную я силу!.. Шаную! Пусти! Задушиш!

Кудлатий розтулив руку й звільнив Вальку. Той про всяк випадок відбіг убік.

– Нажерся меду, – Валька потер шию. – Сила наче в трактора. Не в батька… – Він щось у злості хотів іще додати, та передумав.

– Ти мого батька не чіпай, – похмуро відповів Кудлатий. – Він у мене зрешечений та битий-перебитий усілякою наволоччю.

– Дивіться! Шмакова йде! – мовив Рудий. – Ну виступає!

Кудлатий з Валькою озирнулись і отетеріли.

Шмакова була не сама, її супроводжував Попов, але всі дивилися на неї. Вона не йшла, а несла себе, можна сказати, пливла в повітрі. Попов поруч неї був миршавий і незграбний, тому що Шмакова вирядилася в нову білу сукню, в нові білі черевички й пов'язала волосся білою стрічкою.

Не до погоди, звісно, зате вона сяяла в усій своїй пишноті.

– Ну, Шмакова, ти даєш, –простогнав Валька, –Тебе ж у цих черевиках на руках треба нести.

– Артистка естради, –сказав Кудлатий.

– Сомов упаде, – констатував Рудий.

– А мені на Сомова наплювати, – проспівала Шмакова, дуже задоволена собою.

– Щось непомітно, – сказав Кудлатий.

– Хи-хи-хи! – докинув Валька.

– Ха-ха-ха! – пристав до них Рудий.

Попов поглянув на Шмакову, його кругла кирпата фізіономія набула жалібного виразу.

– Хлопці, не треба, га? – попросив Попов. – Краще ходімо до Сомова.

Всі радісно загорлали, що пора до Сомова, але Кудлатий перебив їх і сказав, що треба почекати Миронову.

– Наплювати нам на Миронову, – розхрабрився Валька. – Хто вона така – Миронова?.. Кнопка.

– Залізна, – повчально докинув Рудий.

– Кому сказано – почекаємо Миронову! – грізно повторив Кудлатий.