Бухтик з тихого затону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На крик слюсаря вже спiшила перелякана тьотя Клава.

Коли дядько Костя знову з'явився на порозi водокачки з великим мотком вiрьовки в руках, Бухтик сидiв на зрубi i простягав Сергiйковi мокру, зiжмакану пiжаму, рушник i жмуток водоростей.

— Я ж не знав, що там є фiльтр, — засоромлено пояснював вiн, — Я ж не встиг роздивитися. А воно так засмоктало, що ледве вiдiдрав…

— Тепер зрозумiло, чому не працював насос, — сказав Сергiйко i квапливо, аби нiхто не побачив, закинув пiжаму i рушника подалi в кущi.

— Потiм заберемо, — пошепки сказав вiн друговi.

Дядько Костя з радощiв накинувся на Бухтика, мов шулiка на курчатко, i стис його в мiцних слюсарських обiймах.

— Яке щастя! — схвильовано бубонiв вiн. — Ти живий, живий! I яким лихом тебе занесло туди?

I знову так стиснув Бухтика, що в того аж кiсточки затрiщали.

— Сергiйко, рятуй! — простогнав Бухтик. — Ой, рятуй же мене!

Сергiйко хоробро кинувся на допомогу друговi. Проте вийшло ще гiрше — дядя Костя заодно прихопив i його.

— Та пустiть же нас! — з усiх сил боронився Сергiйко. — Ви краще насос включiть!

При згадцi про насос дядя Костя одразу ж вгамувався.

— Я вже сто разiв його включав, — сумно сказав вiн. — Все одно не працює.

— А ви спробуйте ще раз, — порадив Сергiйко. — Один-однiсiнький!

Дядя Костя стенув плечима. Все ж пiшов до водокачки i натис на кнопку.

Насос одразу запрацював потужно i рiвно. Дядя Костя остовпiв.

— Хто… хто це зробив? — хрипко запитав вiн.

— Бухтик, — вiдказав Сергiйко i показав на товариша. — Це його робота.

— Ти? — вражено скрикнув дядя Костя i знову широко розкрив свої обiйми. — Рятiвнику мiй рiдний, йди-но сюди! Розкажи, як тобi це вдалося?

Проте Бухтик був уже далеко. Рятуючись вiд подяки, вiн щодуху мчав до затону.

Спектакль

— Не хочеться менi iти на цей спектакль, — сказала Оля. — Шкода Бухтика.

Сергiйко замислився. I справдi, не дуже вдячна роль випала бiдолашному Бухтиковi. Весь час вiн мусив потрапляти в скрутне становище.

— Нiчого не поробиш, так вже написана казка, — нерiшуче вiдповiв Сергiйко.

— Все це правильно, — згодилася Оля. — I все ж таки шкода Бухтика.

— Гаразд, — сказав Сергiйко. — Я йому передам, аби вiн не дуже слухався. Нехай грає, як йому самому хочеться.

Оля повеселiшала i почала збиратися до клубу.

Коли вони прийшли, зала вже була заповнена вщерть. Весь санаторiй знав про те, що роль бiсеняти у казцi виконуватиме надзвичайно талановитий хлопчик з дивацьким iменем Бухтик.

— Ну просто тобi викапаний бiсик! — гаряче доводила своїй сусiдцi бiлява Наталя Гаврилюк, чиї кеди полюбляли самостiйно мандрувати по дахах i деревах. — А вже нащо хоробрий цей Бухтик, нащо вiдчайдушний! Ти чула, як вiн смiливо стрибнув у колодязь?

— Чула, — вiдказувала сусiдка i не зводила погляду з завiси.