Бухтик з тихого затону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З-за лаштункiв наполовину висунувся пiп-Миколаєнко. Його обличчя сяяло, мов полив'яний глек. Пришелепуватий вигляд Балди тiшив його безмежно.

Бухтик посадив другого кролика поруч з першим i щось їм сказав. Кролi потисли йому руку i з гiднiстю застрибали зi сцени.

— Ну, от, з ними покiнчено, — задоволене зазначив Бухтик. — А тепер у нас що — бiг наввипередки? Що ж, давай. Один, два… Три!

I, звичайно, Капустiн безнадiйно програв.

В залi вiд захвату тупотiли ногами.

— Молодець! — кричала Наталка Гаврилюк. — Шайбу!

I лише один хлопчик у великих рогових окулярах ущипливо посмiхався.

— Це ж зовсiм не по казцi, — доводив вiн сусiдам. — Бiсеня, мабуть, зовсiм не читало казки. Двiєчник якийсь, не iнакше!

Проте його тут же перебив десяток розгнiваних голосiв:

— Ну то й що з того?

— Коли не цiкаво, можеш йти геть!

Але хлопчик у рогових окулярах лише мiцнiше втиснувся в крiсло.

А переможець знову пiдiйшов до краю сцени i став чемно розкланюватися. Звiдкiлясь в його руках з'явився букетик квiтiв, i вiн розподiлив його мiж Олею i Наталкою Гаврилюк.

Затим Бухтик повернувся до Капустiна, котрий вже давно був нi живий нi мертвий, i наказав:

— А тепер виводь свою коняку!

Слово честi, такої коняки нiхто з людей ще не бачив. I зовсiм не тому, що вона трохи скидалася на бегемота, а трохи на корову.

I вже зовсiм не тому, що на переднiх ногах незвичайної корово-бегемото-коняки красувалися ошатнi кросовки з широкою чорною смужкою, а на заднiх скромнi синi кеди.

Справа в тому, що такої неуважливої i незграбної коняки у свiтi ще не було.

Не встигла вона вийти з-за лаштункiв i вiтально заiржати до зали, як у неї одразу ж розв'язалася шнурiвка на переднiй лiвiй нозi. Заднi ноги наступили на ту шнурiвку — i коняка так гепнулася на пiдлогу, що аж пилюка здiйнялася мiж дошками. Деякий час коняка лежала непорушно, мабуть, розмiрковувала, яка ж то халепа трапилася з нею. Затим пiднялася з пiдлоги i взялася заклопотано чухати шию лiвою задньою ногою.

Пiсля цього їй довелося ще раз вставати з пiдлоги.

Вiд тої гупанини Вiтько-Балда трохи прийшов до тями i розгнiвано зашипiв на всю залу:

— Та ворушись же ти… шкапино нещасна!

— Сам ти шкапина! — образилася коняка. — Хто мiг подумати, що тут так темно!

I вона дiловито затупотiла до краю сцени. Переднi ряди на всяк випадок подалися трохи назад.

— Вiзьми її на плечi, — пошепки наказував Вiтько Бухтиковi. — Потiм зроби з нею три кроки i падай!

— Що ти менi пiдказуєш? — голосно обурився Бухтик. — Чому це я маю пiд нею падати?

I все ж Бухтик схопив коняку за хвiст. Зробив це вiн дуже вчасно, тому що права нога неуважливої коняки готова була ступити зi сцени в перший ряд. Саме туди, де сидiла тьотя Клава.

— Стiй! — скомандував Бухтик. — Замри! Зараз я тебе пiднiматиму.

Вiн спритно пiдлiз пiд живiт, натужився — i коняка повисла на його плечах, не в лад метляючи кедами i кросiвками.

— Ух ти, яка сила! — захоплено вигукнув хтось в третьому ряду. — Це ж треба — таку коняку пiдняти!