Бухтик з тихого затону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це тому, що я винахiдник, — пояснив Бухтик. — Рiвного менi в нашiй рiчцi немає. А ти чим займаєшся?

— Поки що нiчим, — знiяковiло вiдповiв Сергiйко. — Я поки що вчуся.

— Хм, вчишся… А ще що ти робиш?

— Ще? Книжки читаю. Вiршi всiлякi.

— Вiршi… — задумливо повторив Бухтик. — А якi саме вiршi?

Сергiйко подумав-подумав i почав:

Бухтик не зводив з хлопця захопленого погляду. Його рот нагадував велику лiтеру О. Маленький чортик навiть хлюпатися перестав.

— Ух ти! — вихопилося в нього, коли Сергiйко дочитав вiрша до кiнця. — А ще знаєш?

— Знаю. От тiльки зараз нiчого не можу пригадати.

— Обов'язково пригадай, — попрохав Бухтик. — I цi вiршi я перекладу для всiх наших водяницькою мовою. Тобi вiдомо, що в нас, водяникiв, є своя мова?

— Я… — затнувся Сергiйко. — Тепер знатиму. А цих… ваших… їх багато?

Бухтик лише посмiхнувся.

— Вистачає, — вiдказав вiн. — Одна Омаша чого варта.

Зненацька в душовiй потемнiшало. Бухтик кинувся до вiкна i радiсно заплескав в долонi.

— О! Хмари знову з'явилися! — вигукнув вiн. — Тепер можна й до затону добiгти. Батько, мабуть, мiсця собi не знаходить. А що я мiг вдiяти? Нiчого. На осоннi я, Сергiйку, й десяти крокiв не зроблю. Та що я тобi кажу! Ти ж сам все бачив.

— А якщо хмара зiйде з сонця тодi, коли ти бiгтимеш до затону? — поцiкавився Сергiйко. — Що тодi буде?

— Буде погано, — сказав Бухтик, i його навiть пересмикнуло. — Ой, як буде погано! Мов та медуза, розтану.

— То я тобi зараз… — Сергiйко схопився з мiсця. — Я тобi зараз рушника принесу, от що! Намочиш його, накинеш собi на голову — i нiяке сонце не буде страшне! Я миттю, зачекай!

Сергiйко вихором влетiв до палати. Рушник — ось вiн! Нi, мабуть, малий буде. А от цей — о, цей пiдiйде!

Вiн хотiв було вийти, як раптом за дверима почулися важкi кроки. Сергiйко зачекав, поки вони трохи вiддаляться, i обережно подивився в щiлинку.

Коридором йшла тьотя Клава. Бiля душової вона спинилася i почала прислухатися. Потiм голосно постукала:

— Є там хтось?

Їй нiхто не вiдповiв i тьотя Клава пробурчала:

— Знову цi забудьки воду не закрили.

I смикнула на себе дверну ручку.

У Сергiйка захолонуло серце. От зараз тьотя Клава побачить, хто там купається — i з нею станеться таке! Таке… Дуже навiть просто втратить свiдомiсть. Хiба ж може людина залишитися спокiйною, побачивши перед собою таку iстоту, як Бухтика? Звiсно, свiдомiсть втратить. Або ще гiрше — здiйме такий крик, що весь санаторiй збiжиться.

Однак все було тихо. А через хвилину дверi душової вiдчинилися i на порозi з'явилася тьотя Клава.

Сергiйко з полегшенням зiтхнув — вигляд у тьотi Клави був зовсiм не переляканий. Мало того; вона мiцно тримала за вухо Бухтика, що опирався з усiх сил.

— Зараз же вiдпустiть мене! — сердито вимагав Бухтик. — Вiдпустiть, а то гiрше буде!

— А от ми подивимося, кому буде гiрше, — вiдповiдала на те тьотя Клава. — Зараз ми з Миколою Володимировичем дiзнаємося, з якої ти палати. Бач, яким опудалом прикукобився! А коли б хтось з дiтей несподiвано зустрiвся з тобою? Як ти думаєш, чи приємно йому дивитися на таке постраховисько?