Бухтик з тихого затону: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

I Бухтик посмiхнувся до хлопчика такою приязною, довiрливою посмiшкою, що переляк, який тiльки-но охопив Сергiйка, почав щезати.

— А звiдкiля ти мене знаєш? — запитав вiн.

Бухтик знову повернувся пiд душ.

— Одного дощового вечора я зазирнув до вашого вiкна, — сказав вiн, — i пiдслухав розмову мiж тобою i тим, як його… Вiтьком.

— Я теж тебе пам'ятаю, — сказав Сергiйко. — Ти потiм побiг до рiчки.

— Так, — згодився Бухтик. — Ще я вас бачив у затонi.

При цих словах усмiхнене обличчя Бухтика зненацька похмурнiшало.

— Я сюди, Сергiйку, не просто так прийшов, — сказав вiн. — Я повинен дiзнатися, яка небезпека загрожує нашому племенi з боку того самого Вiтька…

— Про яку небезпеку ти кажеш? — здивувався Сергiйко.

Коли Бухтик розповiв про те, як Капустiн каламутив мотузкою воду затону i якi грiзнi слова говорив при цьому, — Сергiйко розреготався так, що в нього навiть сльози з очей покотилися.

— Що з тобою? — стривожився Бухтик. — Ти плачеш чи ти смiєшся?

— Бухтику, то ж усе тiльки гра! — нарештi видушив з себе Сергiйко.

— Як гра? — отетерiв Бухтик.

— А так. I нiяка небезпека вам не загрожує, її й не було.

— Оце здорово! — Бухтик аж пiдстрибнув з радощiв. Нараз вiн пригадав щось, бо знiтився. Потiм поглянув на Сергiйка i сказав: — Знаєш, я дуже винен перед тобою. Ти тiльки-но мене врятував вiд вiрної загибелi i про небезпеку пояснив, — а я ж учора навiть пальцем не поворушив, щоб захистити тебе, коли Кусикова охорона налетiла на вас.

— Це коли ми з Вiтею в затонi купалися?

— Еге ж.

— Пусте! Нам нiтрiшечки не було боляче.

— Так я тобi й повiрив, — Бухтик скоса позирнув на хлопчика. — Кусик не боляче не кусає.

— Чесне слово, не боляче. Ну, хiба що зовсiм трiшечки… Слухай-но, Бухтику… як ти стаєш… — Сергiйко затнувся.

— Як я стаю видимим — ти про це хотiв запитати?

Сергiйко кивнув головою.

— Дуже просто. Що там у тебе в кишенi?

— Пляшечка. З вiтамiнами.

— Так от — я беру звiдсiля одну вiтамiнку, ковтаю її — i все гаразд! Правда, ще не дiзнався, надовго її вистачає чи нi.

Бухтик знову пiрнув пiд душ i став придивлятися до численних труб i краникiв.

— Що це у вас? — запитав вiн.

— Водогiн, — пояснив Сергiйко.

— Водогiн, водогiн… — повторив Бухтик. — Розумiю. По цих трубах ви ганяєте воду… Ну як, швидко я в усьому розiбрався?

— Швидко, — згодився Сергiйко.