Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Прошу вас завтра до дев’ятої з’явитися в управління поліції у Ніхондзуцумі… Які речі у вас украдено?

— Украдено… — почав господар і замовк. Як на біду, все з голови вилетіло. Він тільки пам’ятав про батат — подарунок Татара Сампей-куна. Правда, й батат його не дуже цікавив, але ж треба доказати фразу, а то, бува, подумають, що він дурник — так і репутацію можна собі попсувати. Якби ж то в когось украли. А то ж у нього. «Не відповім ясно, то ще вважатимуть мене несповна розуму», — вирішив господар і рішуче докінчив: — Украдено… одну коробку батату.

Злодій, щоб стримати сміх, уткнувся в комір кімоно.

- Ха-ха-ха, як тобі жаль того батату! — зареготав Мейтей.

Тільки поліцейський залишився поважним.

— Батат, здається, пропав. А от решту предметів знайдено — прийдіть, самі переконаєтеся. Не забудьте прихопити печатку — як будете забирати речі, доведеться розписку залишити… Явіться до дев’ятої. Поліцейська дільниця Ніхондзуцумі району Асакуса. До побачення, — закінчив поліцейський свій монолог і пішов. Злодій поплівся за ним. Він не міг вийняти рук, щоб зачинити двері, а тому залишив їх розчиненими. Господар тремтів перед поліцією, але цього разу, видно, розгнівався: надув щоки і хряснув дверима.

— Ха-ха-ха, ти, видно, страшенно поважаєш поліцію! Ти б і перед іншими так смиренно гнувся… А то ж ти

чемний лише з поліцейськими. Біда, та й годі.

— Але ж він потурбувався прийти, щоб запросити мене…

— Прийшов, щоб запросити… Так це ж його професія! А ти міг би обходитися з ним, як із звичайним гостем.

— Але ж це не проста професія.

— Авжеж, не проста — огидна, професія агента. Куди гірша за інші.

— Гляди, добалакаєшся!

— Хе-хе-хе! Ну годі, не будемо лаяти поліцію. Гаразд, ти її поважаєш. Але який ти ввічливий із злодієм! — таке мені в голову не вкладається.

— Хто ввічливий із злодієм?

— А хто ж, як не ти?

— У мене нема приятелів серед злодіїв.

— Нема? А хіба ти не кланявся злодієві?

— Коли?

— Щойно. Мало ниць не впав.

- Не кажи дурниць. Це ж я агентові вклонився.

- Хіба агенти так одягаються?

— А чому б ні, коли вони агенти?

— Який ти впертий!

— Ти сам упертий.

— Ну скажи, який агент стоятиме в чужому домі з руками за пазухою?

— А хіба йому не можна?

— Такою позою він нагнав би на людей страху. А ти помітив, що він і вусом не моргнув, поки ти вклонявся?

— Ha те він поліцейський.

— Який ти самовпевнений! У тебе на все відмовка знайдеться.