Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та ж це негарно. Правда, Мейтей?

— Що ж тут негарного? За іншого віддадуть. Їй же однаково. Зрештою, жінка й чоловік шукають одне одного навпомацки. Правда, могли б обійтися без таких пошуків. Та де там! — шукають. Зайвий клопіт, та й годі. А коли так, то все одно хто на кого натрапить. Жаль тільки, що Тофу-кун склав «Любовну пісню».

— Та що ви… А чом би «Любовну пісню» не присвятити сьогоднішній новині? На весілля Канедовоі доньки я придумаю щось інше.

- Ось як легко пишуться вірші! Оце справжній поет!

— Ти попередив Канеду? — Господар усе ще турбувався про Канеду.

— Ні. А навіщо попереджувати? Я ж не просив віддати дочку за мене, тож досить з них мовчанки… Так-так, досить мовчанки. Будьте певні, що зараз вони вже геть усе знають через своїх донощиків. Вони їх маютьне один десяток.

Почувши слово «донощик», господар насупився.

— Гм… Коли так, то мовчи, — наказав він. Але цього, видно, було йому замало, і він висунув на обговорення свої думки про донощиків: — Вичистити кишеню необачній людині — значить красти. Залазити їй в душу — ремесло донощика. Потай вламуватися в чужу хату й забирати речі — значить грабувати. Провокувати пюдину на щирість — ремесло донощика. Присвоювати чуже майно, погрожуючи ножем, — бандитизм. Інсинуаціями ламати людську волю — ремесло донощика. Донощики — це злодії, грабіжники і бандити. Вони не гідні жити серед людей. Не слухай, що вони тобі торочать. Не здавайся!

— Не журися, все буде гаразд. Хай навіть до мене причепиться тисяча, дві тисячі донощиків! Я все одно їх не боюся! Бо я ж не хто-небудь, а славетний. майстер обточування кульок, фізик Мідзусіма Канґецу!

— Браво! Молодець! От що значить жвавий, щойно одружений вчений! До речі, Кусямі-сенсей, якщо донощики — злодії, грабіжники і бандити, то до якої породи віднести Канеду, що користується їхніми послугами?

— Канеда — то другий Кумадзака Тьохан.

— Вдало сказано — Тьохан. Це ж про нього написано: «Щойно був Тьохан, та несподівано роздвоївся і зник» [202]. Щоправда, Тьохан з провулка навпроти, лихвар і скнара, ніколи не зникне. Будь спокійний. Тільки попадись такому пройді в лапи — біди не минеш. Він тобі в пам’ятку дасться. Канґецу-кун, ти його бережися.

— Нічого страшного. «Ого, ще кирпу гне злодюга! Xто не знає рук твоїх роботи? А ти ще не попався, все за чужим добром полюєш?» Я покажу йому, де раки зимують! — холоднокровно погрожував Канґецу-кун.

— До речі, коли вже зайшла мова про доноси, то у двадцятому столітті більшість людей має до них великий потяг. Як ви гадаєте, чого б це? — поставив недоречне абстрактне запитання Докусен-кун, коли обговорювалася конкретна проблема. На те він і Докусен-кун.

— Либонь, тому, що ціни підвищилися, — відповів Канґецу-кун.

— Може, через те, що ніхто не розуміється на мистецтві,- промовив Тофу-кун.

— Мабуть, тому, що в людини прорізалися ріжки цивілізації.Тепер вони їй сверблять, як горло від карамельки, — сказав Мейтей-кун. .

Настала господарева черга. Самовпевненим тоном він почав:

— Я багато над цим роздумував і дійшов висновку, що потяг сучасної людини до доносів треба шукати у надмірно вираженій самосвідомості. До речі, в моєму розумінні самосвідомість не має нічого спільного з тим, що Докусен-кун вважає способом осягнути первісну людську суть, зазнати благодаті — нірвани, злитися воєдино з небом і землею…

— Ого, як складно! Кусямі-кун, якщо вже ти не втримав язика за зубами і розпочав таку серйозну дискусію, то дозволь і мені, скромному Мейтеєві, одверто висловити свої закиди сучасній цивілізації.

— Вольному воля, як маєш що за душею, кажи.

— А таки маю. І чимало. Ти — втілення суперечностей: недавно вклонявся агентові поліції, як божеству, а сьогодні порівнюєш донощиків з грабіжниками і злодіями. А от я ні разу в житті не міняв своїх поглядів.

— Агент поліції — це агент. Донощик — це донощик. Колись — це колись, а сьогодні — це сьогодні. Незмінність твоїх поглядів тільки свідчить про розумову відсталість. Це ж про тебе сказано: «Дурень не зрушитьз місця» [203].

— Ач який строгий! За таку відвертість і донощика можна похвалити.

— На що ти натякаєш? Я — донощик?

— Я не кажу, що ти донощик. Ти — чесна людина. Але годі нам з тобою сваритися. Краще дослухаймо твої міркування.

— Самосвідомість сучасної людини — це чітке розуміння того, що її інтереси не збігаються з інтересами інших. Ця самосвідомість зміцнюється з кожним днем розвитку цивілізації. Врешті-решт невеличке зусилля зводить її до абсурду, до суперечності з природою. Хенлі (2, р.422) якось писав, що Стівенсон ні на мить не забував про себе: випадково проходячи мимо дзеркала, він не заспокоювався доти, доки не глянув на своє відображення. В тих словах виражено тенденцію нашого часу. Сучасні люди всі такі. «Я» переслідує їх усюди, незалежно від того, чи вони сплять, чи ні. Людські слова і поведінка стають дедалі штучнішими, їхній справжній зміст заміняє суєта. Люди вигадують собі перешкоди, життя їхнє стає нестерпним: з ранку до вечора вони змушені жити так, наче прийшли на оглядини. Слова «спокій», «задума» — для них пустопорожні звуки, позбавлені будь-якого змісту. В цьому розумінні сучасна людина скидається на донощика і злодія. Донощик ховається від людського ока і все думає про свою вигоду. Природно, за таких обставин його самосвідомістьзміцнюється. Злодій теж за себе переживає. Помітять чи не помітять? Ось що не сходить йому з думки. Природно, що і його самосвідомість не може не міцніти. Сучасну людину уві сні й наяву тривожить одне: що я з цього матиму? То ж і не дивно, що в неї вкорінюється свідомість нишпорки і злодія. І вдень і вночі, ховаючись од людського ока, копирсатися у своїх темних ділах, до самої могили не знати хвилини спокою — ось що їй судилося. Ось воно прокляття цивілізації! Якадурість!

— Справді, цікаве тлумачення, — сказав Докусен — кун. Він не з тих, що стоятимуть осторонь, коли зачеплено таку важливу тему. — Міркування Кусям-куна мають глибокий зміст. Стародавні люди повчали: «Забудь про себе». А сучасні вчать іншого: «Не забувай про себе». Сучасну людину і вдень і вночі переповнює свідомість свого «я». Тому-то вона не має хвилиии спокою. Її життя — то вічна мука в геєні пекельній. Але ж нема на світі нічого приємнішого, як забути про себе. Недарма в давнину оспівано цей душевний стан такимн словами: «Опівночі у сяйві місяця стаю нічим». Сучасна людина, навіть творячи добро, поводиться неприродно. Навіть вчинки англійців, якими вони пишаються і характеризують словом «nice» [204], як це не дивно, зумовлені надмірною самосвідомістю. Ось вам приклад. Якось анrлійський король, подорожуючи по Індії, обідав у родині одного магараджі. Taк от, той магараджа ненароком, за звичаєм своєї країни, схопив картоплину рукою і поклав собі на тарілку. Та коли він, отямившись, збентежено почервонів, король удав, що нічого не помітив, і теж узяв картоплину двома пальцями…

— Оце і є англійський смак? — запитав Канґецу-кун.

— А я чув ось про який випадок, — подав голос господар. — Офіцери одного полку, теж в Англії, запросили на учту одного молодшого офіцера. Той молодший офіцер, видно, не звик до бенкетів, бо коли після десерту подали чашки з водою для полоскання пальців, він видудлив і цю воду. Кажуть, командир полку раптом проголосив тост за здоров’я того офіцера й випив з чашки воду. Інші офіцери не відстали від командира — теж осушили свої чашки.

[202] Цитата з п’єси театру «Но»

[203] Фраза з конфуціанського трактату «Луньюй»

[204] Чудовий (англ.)