Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гей, Докусен-кун! Прокинься! Цікава історія! Вставай! Кажуть, таке довге спання тобі зашкодить. Твоя жінка переживатиме.

— Га? — Докусен-кун підвів голову. По його цапиній борідці протяглася довжелезна блискуча нитка слини. Як у равлика.

— Ох, і поспав! «Туга зійшла на мене, як хмари на вершини гір». Приємно трохи задрімати!

- Всі бачать, що задрімав. Може б, ти прокинувся?

- А чому б ні? Щось цікаве розповідаєте?

— Нарешті будемо на скрипці… Що роблять на скрипці, Кусямі-кун?

- І гадки не маю.

— Зараз я гратиму на скрипці.

— Він гратиме на скрипці. Докусен-кун, підходь ближче.

— Знову скрипка! 3дуріти можна.

— Ти не здурієш. Адже ти з тої компанії, що грає на безструнних інструментах. А от Канґецу-кунові є чого переживати. Бо ж як він затерликає, сусіди почують.

— Невже? Канґецу-кун, а ти не вмієш так грати, щоб сусіди не почули?

— Не вмію. Якщо вмієте, то навчіть і мене.

— Можна обійтись і без науки. Тобі досить поглянути на невинну білу корову, і все зрозумієш, — недоладно вставив Докусен-кун.

Канґецу-кун, вирішивши, що той спросоння верзе якісь нісенітниці, не звернув на нього уваги, а провадив далі:

— Нарешті я придумав. Цілісінький наступний день, день народження Імператора, я пробув удома. Місця собі не знаходив. Тільки й робив, що відкривав і закривав кошик. Та коли звечоріло і під кошиком засюрчав цвіркун, я рішуче взяв у руки скрипку і смичок.

— Хвалити Бога! — зрадів Тофу-кун.

- Не квапся грати, диви, щоб у халепу не вскочив, — застеріг Мейтей-кун.

— Спочатку я перевірив смичок — від рукоятки до вістря.

— Ти хто? Поганенький торговець мечами? — поглузував Мейтей-кун.

— Справді, як подумаєш, що в цьому твоя душа, почуваєшся самураєм, котрий вночі при світлі лампи оглядає свій знаменитий меч. Із смичком у руці я затрясся.

— Справжній геній! — вихопилось у Тофу-куна.

— Божевільний! — докинув Мейтей-кун.

— Може б, ти швидше заграв? — порадив господар.

На обличчі Докусен-куна застигла розгубленість.

— На превелике щастя, смичок виявився справним. Тепер настала черга скрипки: я підніс її ближче до світла й оглянув з усіх боків. І уявіть собі, протягом тих п’яти хвилин під кошиком сюрчав цвіркун.

— 3аспокойся, вже уявили. Грай хутчій!

— Ні, ще не граю… На щастя, і на скрипці не було жодної подряпини. «Ну, тепер усе гаразд», — вирішив я і встав…

— Ти кудись збирався йти?

— Мовчіть і слухайте. Я не можу розповідати, коли мене обривають на кожному слові…