Росіяни поспішно відступали на північно-східному кінці Галичини, так що деякі австрійські частини зовсім перемішалися. В окремих місцях в розташування австрійських військ клином врізались частини німецької армії. Цей хаос збільшували прибуваючі на фронт нові маршові батальйони й інші військові частини. Те ж саме відбувалося й на прифронтовій смузі, яка й надалі вважалася тилом, як, наприклад, Сянок, куди несподівано прибули резерви німецької ганноверської дивізії під командуванням полковника з таким огидним поглядом, що командир бригади зовсім збентежився. Полковник резерву ганноверської дивізії пред’явив диспозицію свого штабу, за якою його солдатів належало розмістити в гімназії, де щойно розквартирувався батальйон дев’яносто першого полку. Для розміщення свого штабу він домагався звільнення будинку краківського банку, в якому розташувався саме штаб бригади.
Бригадний командир зв’язався безпосередньо з дивізією і докладно змалював ситуацію, а потім з дивізією розмовляв ганноверець з наврочливими очима. Внаслідок цих переговорів бригада дістала наказ: «Бригаді виступити з міста о шостій годині ввечері і рухатись в напрямку Турова — Вольська — Лісковець — Стара Сіль — Самбір, де чекати дальших розпоряджень. Разом з нею виступити і маршовому батальйонові дев’яносто першого полку, який створює прикриття. Виступ війська за схемою, виробленою бригадним командиром: аванґард виходить о пів на шосту на Турову; між південним і північним фланговими прикриттями віддалення три з половиною кілометри. Прикриваючий ар’єрґард виступає о чверть на сьому».
З цієї причини в гімназії зчинилася метушня. Мала відбутися нарада офіцерів батальйону, але бракувало поручника Дуба. Швейк дістав наказ розшукати його.
— Сподіваюсь, — сказав йому надпоручник Лукаш, — ви легко його знайдете, адже між вами вічно якісь чвари.
— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я прошу дати мені письмовий наказ з роти. І саме тому, що між нами вічно якісь чвари.
Поки надпоручник Лукаш писав на листочку із свого блокнота наказ, аби поручник Дуб негайно з’явився до гімназії на нараду, Швейк запевняв його:
— Так, пане оберлейтенанте, ви, як завжди, можете не турбуватися. Я його знайду. Солдатам заборонено ходити до борделів, отже, він напевно буде в одному з них. Йому ж необхідно переконатися, що ніхто з його взводу не хоче потрапити під польовий суд, яким він звичайно погрожує. Він сам оголосив солдатам свого взводу, що перевірить усі борделі і що вони його пізнають з поганого боку. Між іншим, я знаю, де він. Ондечки, там, якраз напроти, у цій кав’ярні. Всі наші солдати слідкували, куди він насамперед піде.
Об’єднане місце розваг і міська кав’ярня, тобто установа, про яку згадував Швейк, була поділена на дві частини. Хто не бажав проходити через кав’ярню, йшов чорним ходом, де на сонці вигрівалась літня пані, яка зверталась по-німецьки, по-польськи, по-мадярськи приблизно з таким привітанням: «Заходьте, заходьте, солдатику, тут у нас гарні дівчатка».
Коли солдатик заходив, вона відводила його до якоїсь приймальні і кликала одну з панночок, яка зараз же прибігала в одній сорочці, насамперед вимагала гроші, поки солдатик відмикав багнет, гроші тут же на місці забирала «мадам».
Офіцери проходили через кав’ярню. Ця дорога була небезпечнішою, бо вона вела через задні кімнати, де містилися панночки, призначені для офіцерства. Тут красунь наряджали в мережані сорочечки, тут пили з гостями вино та лікери. Але в цих приміщеннях «мадам» нічого не дозволяла. Все інше відбувалося нагорі, в кімнатах.
В одному такому раї на дивані, повному блощиць, валявся в самих підштанках поручник Дуб. Панночка Елля розповідала йому вигадану, як це звичайно в таких випадках буває, трагедію свого життя: її батько був фабрикантом, а вона вчителькою гімназії в Пешті. І ось через нещасне кохання пішла по цій стежці. Зовсім поруч від поручника Дуба, на відстані простягнутої руки, на маленькому столику стояла пляшка горобинівки і чарки. Пляшка була лише наполовину порожня, а Елля і поручник Дуб уже самі не знали, що верзуть, і з того ясно випливало, що поручникові Дубу треба дуже небагато, щоб упитися, з його слів було видно, що він усе переплутав і вважав Еллю за свого денщика Кунерта. Він так і звертався до неї, погрожуючи за звичкою вигаданому Кунертові:
— Кунерте, Кунерте, ти, бестіє, ти ще мене пізнаєш з поганого боку.
Швейк мав пройти крізь ті ж самі процедури, як і всі інші солдатики, які ходили через чорний хід, але він чемно вирвався з рук якоїсь напівголої дівчини. На її лемент прибігла польська «мадам» і нахабно брехала Швейкові у вічі, мовляв, ніякого поручника серед гостей немає.
— Не дуже-то розпускайте губу на мене, вельможна пані, — чемно попрохав Швейк, солодко при цьому усміхаючись. — А то як мазну вас по пиці, аж ноги задерете. Одного разу в нас на Платнержській вулиці змолотили одну мадаму так, що й не знала, на якому вона світі. Син шукав там свого батька, якогось Вондрачека, торговця пневматичними шинами. Прізвище цієї «мадам» було Кржованова. Коли її воскресили і в приміщенні швидкої допомоги спитали, як її прізвище, вона сказала щось на звук «Х». А як ваше прізвище?
Достойна матрона зчинила страшенний галас, коли Швейк, відштовхнувши її, з поважним виглядом пішов по дерев’яних сходах на другий поверх.
Внизу з’явився сам власник дому розпусти, якийсь збіднілий польський шляхтич. Він побіг за Швейком на сходи і почав його тягнути за рукав, горлаючи по-німецьки, що солдатам нагору ходити заборонено, бо там лише для панів офіцерів, а для солдатів — унизу.
— Я прийшов сюди в інтересах цілої армії, шукаю одного пана поручника, без якого армія не може відправитися на фронт, — застеріг його Швейк. А коли присікання господаря набрали агресивного характеру, Швейк скинув його зі сходів униз і почав оглядати верхні кімнати. Всі кімнати були порожні, і лише на самому кінці коридору кімнатка була зайнята. Коли Швейк постукав, натиснув на клямку і прочинив двері, пролунав пискливий голос Еллі: «Besetzt»[139], а слідом за ним низький голос поручника Дуба, який, можливо, бачив себе у своїй кімнаті в таборі, дозволив: «Herein»[140].
Швейк увійшов, наблизився до дивану і, віддаючи поручникові Дубові аркуш з блокнота, доповів, скоса поглядаючи на розкидану в кутку ліжка уніформу:
— Мельдую послушно, пане лейтенанте, ви, згідно з наказом, який я вам передаю, маєте одягнутися і з’явитися до наших казарм у гімназію. Там у нас має відбутися велика військова нарада.
Поручник Дуб витріщив на нього каламутні маленькі очиці, але усвідомив однак, що він не такий вже п’яний, щоб не впізнати Швейка. Йому зараз же спало на думку, що Швейка, певне, посилають йому до рапорту, і тому сказав:
— Я зараз з тобою, Швейку, розквитаюся. Побачиш-но, що буде з тобою…
— Кунерте! — звернувся він до Еллі. — Налий мені ще одну!
Він випив і, подерши письмовий наказ, розреготався:
— Це — письмове виправдування? У нас жодні такі довідки не мають значення. Ми — на війні, а не в школі. Отже — тебе — зловили — в борделі? Підійди — до мене — Швейку — ближче, я дам тобі — кілька ляпасів. У якому році — Філіпп Македонський — розбив — римлян?{54} Так ти — не знаєш? Ти — жеребець!
— Мельдую послушно, пане лейтенанте, — невблаганно продовжував Швейк, — це найсуворіший наказ по бригаді, аби пани офіцери одягалися і йшли на батальйонну нараду. Адже ми вирушаємо, і зараз буде вирішуватись питання, яка рота піде у аванґарді, яка у фланговому прикритті і яка у ар’єрґарді. Це зараз вирішуватимуть, і, на мою думку, пане лейтенанте, без вас такі справи не можуть обійтися.
Ця дипломатична промова привела трохи до пам’яті поручника Дуба. Він втямив, що знаходиться не в казармах, але з обережності спитав:
— А де це я?
— Ви зволите перебувати у борделі, пане лейтенанте. Шляхи господні несповідимі!
Поручник Дуб тяжко зітхнув, зліз із дивана і почав шукати свій мундир. Швейк йому допомагав. Коли Дуб нарешті одягнувся, вони вийшли надвір, але Швейк одразу ж повернувся і не звертаючи уваги на Еллю, яка, зовсім хибно зрозумівши його повернення, через те її нещасливе кохання знову полізла на ліжко, швидко випив з пляшки рештки горобинівки і почимчикував за поручником.
По вулиці поручникові Дубу знову вдарило в голову, бо було дуже гаряче. Він безладно почав розводити теревені. Розповідав Швейкові про те, що має вдома поштову марку з Гельґоланду і що одразу ж після складання іспитів на атестат зрілості вони пішли грати у більярд і не вклонилися класному наставникові. До кожного речення додавав:
[139] Зайнято (нім.).
[140] Увійдіть (нім.).