Назар Стодоля: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Голоса. От дівка голінна, так-так!

Другой. Чуприну їй та уси, тоді хоч у пекло…

Третий. Так подумають, що козак.

Хозяйка. Вже козир-дівка, не вам рівня. От же й піде; тоді плати.

Голос. Або слив’янку пий, а салом і паляницею закусуй.

Хозяйка. Побачим, побачим, чия візьме. Чого сидіти? Щоб недаром музикам платить, ну лиш потанцюєм лучче. Ану, вдарте, та не по-жидівськи, а по-нашому.

Толпа в беспорядке расступается.

Козак с девушкою выходят танцевать. Музыканты заиграли, и пляска началась. Занавес тихо опускается.

АКТ ТРЕТИЙ

Внутренность развалин корчмы. Стены без потолка и несколько уцелевших стропил. Все занесено снегом и освещено луною. Несколько минут молчания. Вдали слышна песня, потом ближе, ближе, и является Стеха, робко припевая: «Ах, сережки!..» Она останавливается у развалившейся печи и с робостию осматривается кругом.

Стеха. Як страшно! Де ж вони? І коней тож не видно. Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя… (Осматривает следы.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів… Що, як вони обманили та другим шляхом?.. От тобі й сотничка! Побіжу мерщій додому, чи не подіялось чого там. Розкажуть, що я помогла, — тоді усе пропало. (Поспешно возвращается.)

Навстречу ей Назар несет на руках Галю.

Стеха. Се ви? А тут так страшно… Чи не случилось чого?

Назар (опустив Галю). Нічого не бійсь. А коні тут?

Стеха. Ні, я не бачила.

Назар. Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.

Галя. Стехо! Чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш: тато прокинеться! Біжи-бо!

Стеха. Зараз, моя панночко; для вас на край світу полечу. (Поспешно выламывает из печи изразец.)

Галя. Що ти робиш?

Стеха. Зараз. Се од вовків. (Быстро удаляется.)

Галя. Ходім на дорогу: мені тут страшно.

Назар. Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди ніхто не ввійде.

Галя (грустно). Ну, роби як знаєш, а я… я все зробила… Боже! На зорі прокинеться тато… Ох, Назаре, Назаре! Що я наробила!

Назар. Лучче нічого не можна було зробить.

Галя. Тато мене проклене.

Назар. Себе нехай проклинає… Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Снимает плащ и расстилает по снегу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя садится на плащ. Назар вкладывает ее ноги в свою шапку.) Оттак тепліш (целует ее), тепліш, моє серденятко.

Галя. О, мій голубчику, мій сокіл ясний! Як мені тепло, як мені весело!.. Тільки я боюсь: тато мій такий сердитий.

Назар. Не бійсь, моя пташечко, нічого, поки я з тобою. Не бійсь, тільки люби мене. Я подумав тоді… коли…

Галя. Коли? Що подумав? Може, недобре?

Назар. Не то що недобре, та не тепер згадувать об чімнебудь недобрім, коли на серці така радість. А завтра… що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладет ей на колени свою голову. Галя перебирает его волосы. Назар, подняв голову, с нежностию смотрит ей в очи.) О, мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зорі ясні! (Немного помолчав.) Серце моє, ти не казала батькові, що підеш заміж за полковника? Не казала?