Назар Стодоля: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гнат. Нема нічого на світі легше: тільки повеселій, будь козаком. Мовчи. (Громко.) Ну, вип’ємо ж чарочку за шинкарочку. (Пьют.)

Хозяйка. Як же я утомилась! Насилу найшла її, прокляту Стеху!

Гнат. А що, змахнула пил з місяця?

Хозяйка. Смійтесь, а воно і справді погода утихомирилась.

Гнат. Оце ж тобі за труди. (Подает чарку.)

Хозяйка. Цур йому, як я втомилась!.. Ні, спасибі, не під силу… Хіба вже для вас. (Пробует понемножку. Гнат знаками просит. Она, в притворстве усилий и кривляний, выпивает, а остальные капли хлещет в потолок.) Щоб вороги мовчали й сусіде не знали! (Отдает чарку.)

Гнат (подносит Назару; тот отказывается знаком). Не хочеш — як хочеш. А мені здається, що і на світі нема такого горя, якого б не можна було утопити в чарці горілки. Чарка, друга і — чорта у воду. Так, Катерино?

Хозяйка. Як кому іншому, то й кварта не поможе.

Гнат (Назару). А ти справді не будеш пить?

Назар. Не буду.

Гнат. Вольному воля, а спасенному Рай. За твоє ж здоров’я! (Выпивает.) Праведно співається в тій пісні, що каже: коли б мужику не жінка, не знав би він скуки, коли б не горілка, де дівать би муки? Так у горілку її, прокляту, у горілку! Розумний чоловік тебе видумав, так! (К Назару.) Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну, та й годі вже. (Наливает.) Чи втямки тобі, як ми втікали з Братського на Запоріжжя та на дорозі зустріли одну чорнобривеньку і ти чуть-чуть був не проміняв запорозької волі на її чорні брови? Бач, ти забув; а я так все за прошедше знаю та й, що буде, одгадаю.

Стеха (вбегает второпях). Ох, моя матінко, як утомилась! Шуточки? Оббігала усі усюди! (Осматриваясь.) Ах, Боже мій! Я і не бачу. Добривечір вам! От вже й не думала й не гадала! Спасибі, спасибі! Не погнушались наших слобідських вечерниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у о вас у Чигирині.

Гнат. Та у вас ще краще.

Стеха. Годі-бо вам сміяться.

Хозяйка. Чи прийде ж хто?

Стеха. Як же? Усі прийдуть.

Гнат берет за руку хозяйку и отводит в сторону. Назар встает из-за стола и подходит к Стехе.

Гнат (к хозяйке). У мене щось голова розболілась; піду подивлюсь, який місяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, і забули. Збігай лишень. Без його і гульня не гульня.

Хозяйка. Стехо! Ти звала Кирика?

Стеха. Моя матіночко! І забула. Я зараз збігаю.

Гнат. Вп’ять де-небудь застрянеш… Збігай лучче сама.

Хозяйка. Добре.

Хозяйка и Гнат уходят.

Назар (берет за руку Стеху). У мене є просьба до тебе, Стехо.

Стеха. Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночці, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тільки не те вже, що перше було. Адже ви самі знаєте, що незабаром зробилось.

Назар. Се не помішає; мені тільки одно словечко сказати. (Дает ей червонец.) На тобі; ще й плахта буде, коли услужиш.

Стеха (принимает червонец). Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цілісіньку ніч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Ні, таки на свойому поставив старий сатана.

Назар. Так ти зробиш? Дожидати?

Стеха. Зроблю, зроблю, тільки…

Назар. Не бійсь! Більш копи лиха не буде. А коли хочеш, так і ти з нами. Ну лишень, чкурнем.