— Яке? — зацікавився Філарет Карлович.
— Операція «дефіс-тире».
— А без загадок, доктор? — втрутився Грак.
— Без загадок: віднині ви Євмен Миколайович Грак-Чудловський, а ваша дружина — Зося Чудловська-Грак.
Компромісне рішення було прийнято одностайно, і раптом невеликий корсіканець не з'явився на роботу. Не з'являлась на роботу й Зося. Ковбик інтуїтивно відчував, що починається новий детектив Жоржа Сіменона. Другий після Адама і Єви.
— Мені ці детективчики вже починають приїдатися, товаришу Сідалковський, — напівофіційно заявив Стратон Стратонович. — Я через тиждень їду у відпустку. За мене лишається Арій Федорович… Нещадим.
При згадці про Нещадима Сідалковський відчув, що крісло під ним почало розклеюватися і вгинатися. Одна ніжка стала коротша за другу.
— У мене серце не воляче. Я хочу спокійно дожити до пенсії. А там хоч потоп, — Стратон Стратонович дав зрозуміти, що всім можна розходитися, а Ховрашкевичу — залишитись.
«Що з Граком? — думав Сідалковський. — У весільну подорож ніби рано, вони ж іще не розписалися. Грак же мав брати мене й Маргариту Ізотівну за свідків».
Євграф акуратно склав у шухляду свої профспілкові папери, помережані гарним почерком, зачинив стіл і вийшов на вулицю. Там зупинив єдине таксі, яке ходило по Кобилятину-Турбінному і постійно не виконувало плану.
«Дай цьому йолопові талончики. Не будь піжоном. Не корч із себе аристократа. Він все одно їх продасть. Не плати грошима», — підказував Сідалковському-другому Сідалковський-перший.
«Не можу. Розумієш, не можу. Мій костюм, моя манера мені не дозволяють. А якщо лайнеться: «Знову мені ці талончики. З вами виконаєш план!» Вибач, але не можу».
«Так хоч не давай чайових. Досить з нього й того, що на лічильнику! Ще й по дорозі прихопить когось».
«А як не прихопить?»
— Вам який номер? — перебив його роздуми водій.
— Шістнадцятий.
— Це до генерала?
— Так. Ви знаєте генерала?
— А хто його в нашому місті не знає? У ресторані не раз доводилося бувати разом…
— Ось тут, будь ласка, — Сідалковський витяг карбованця.
«У кишені ж є дрібні. Глянь на лічильник. Для чого ти йому тикаєш карбованця?»
— Здачі не треба, — зупинив водія жестом. А про себе подумав: «На обід позичатимеш у Маргарити Ізотівни. І тобі не соромно?»
Хвіртку відчинила Зося і, приклавши довгий палець до тоненьких безкровних вуст, прошепотіла:
— Тс-с-с!
Сідалковський зробив кілька кроків навшпиньках, ніби наближаючись до курника і боячись сполохати курей, ступив на територію володіння Чудловських. Цербер лежав під грушею і, висолопивши червоного язика, дихав так, ніби щойно закінчив біг на далеку дистанцію. Філарет Карлович сидів у шезлонзі під яблунею. На колінах у нього лежала рушниця, а на траві стояла дашком величезна книга. Очевидно, довідник, бо генерал читав тільки військові довідники. Інших книг він не визнавав, вважав, що то все непотріб. Під довідник заліз кіт Досифей, вистромивши з-під нього хвоста, що стирчав попелястою трубою.
Грака ніде не було видно. Зося стояла перед Сідалковським, і в її очах світилися благання і надія. На лівій щоці залишилася глибока борозенка, вказуючи на те, що в Зосі ліва слізна залоза працює активніше, ніж права.
— Що трапилося? — тихо запитав Сідалковський.
— Євмен здурів! — повідомила вона, і з чистого волошкового ока Зосі потекла ще одна сльозинка. — Забрав заяву із загсу. Батько каже, що йому тільки прописка була потрібна, а не я. Тепер розписуватися не хоче… Він обдурив мене…
— Де він? — запитав Сідалковський і відчув, як у нього розходяться в ширину плечі, а біцепси твердіють під нейлоновим рукавом білосніжної сорочки. — Де він?
— Там, — показала рукою Зося. — Батько загнав його до льоху. Оце тепер стереже і каже, живим не випустить. На двері почепив новий замок і забарикадував колодою. Хліб і склянку води я подаю йому через душник, на шнурочку. Але батько від сьогодні заборонив. Сказав, хай розсіл з бочки п'є. А в нього погано з шлунком…