— А що ж я? Давай, думаю, постою. А може, то й не міністр — раз без машини. Стою, стою, коли це підходить…
— Міністр? — вихопилося у Карла Івановича.
— Ні, міліціонер.
— І що?
— Козирнув і запитав: «Ви на когось чекаєте?»
— А ти йому що?
— А я й кажу: «Чекаю». А сама аж киплю. А тоді: «Міністра чекаю».
— А що він?
— Тільки козирнув і промовив лагідним тоном: «Пробачте». А в цей час виходить міністр. Знову мені посміхнувся, деяку мить постояв і пішов собі пішки далі.
— У чорний лімузин не сідав? — перепитав Бубон.
— Не сідав.
Бубон задумався.
— Це не міністр, — упевнено сказав Карло Іванович. — Міністр без машини не може. Я ніколи не бачив міністра без машини.
— Карлушо! — глянула погрозливо Мацеста Єлізарівна.
— Ну, що ти, шановна, — Карло Іванович замовк і пошкріб для чогось лисину. Деякий час він мовчав, ніби звіряв якісь цифри, що несподівано почали не сходитися, а тоді мовив: — Проти міністра… звичайно, якщо це був він, я не заперечую. Але знаєш що, Мацю…
— Що, Карлушо? — насторожилася Мацеста Єлізарівна.
— З однією умовою…
— Якою?..
— Щоб призначив мене своїм помічником.
— Я подумаю, — згодилася Мацеста Єлізарівна. — У мене є одна знайома модистка…
Вона не договорила. Раптом десь мелодійно пробив годинник.
— Боже, чотири години дня! — схопилася Мацеста Єлізарівна. — А ми ж гостей запросили на п'ять…
— Нічого, — заспокоїв її Карло Іванович. — Ми гостей запросили на п'яту з тим розрахунком, щоб вони прибули хоч на сьому. А о двадцятій п'ятнадцять… — Бубон любовно глянув на Мацесту Єлізарівну, ніби кажучи: «Бач, я пам'ятаю» (саме в ці хвилини з'явилася на світ Мацеста Єлізарівна, невідомо лише, скільки десятків років тому).
Вона нахилилась до нього, по-материнські торкнулася губами чола:
— Спасибі тобі, Карлушо, який ти уважний!
Саме о двадцятій п'ятнадцять Карло Іванович планував виголосити перший тост і випити першу чарку до дна. А там уже — як хто хоче. У Бубона ніхто нікого не насилував, нікого тут не примушували більше, ніж він може, і нікому не загрожували вилляти горілку чи вино за комір, якщо він не вип'є до дна.
— У нас демократія, — гордився своїм сімейним укладом Бубон, ніколи не наголошуючи, що в домі старша Мацеста Єлізарівна. — Але першу чарку за іменинницю треба до дна. За традицією.
Гості, як завжди, прибували поступово і несвоєчасно. Першим, звичайно, приїхав Сідалковський, бо він вважав, що точність — це тільки ввічливість королів і аптекарів, але не продавців гастрономів. Одначе з огляду на те, що до жодної з цих професій він не мав ніякого відношення (він відносив себе до чогось середнього між королем і провізором), ніде нікому про це особисто не казав. Підкотив Сідалковський до садиби Бубона на чорній приватній «Волзі», найнятій за останні карбованці, і зупинився навпроти металевої брами Карла Івановича. З вікна чепурного будиночка Бубонів долинали чарівні запахи смажені — настільки густі й гострі, що Сідалковський втратив красу слова й артистичні жести, з якими він щось довго пояснював приватникові, як своєму власному шоферу. Від тих запахів зміст їхньої розмови став нецікавий, і водій від'їхав від Сідалковського з наміром більше ніколи сюди не повертатися, хоч Євграф нагадав йому вслід:
— Не пізніше двадцять третьої!
Мацеста Єлізарівна виглянула з вікна, з якого видувалася напнута сліпучо-біла фіранка, схожа на вітрило яхти, що постійно надувалося невідомими для Сідалковського пасатами і виривалося на волю.