— Справа в золоті, яке ви шукаєте. Ви примітив, Грак. Ви не вмієте орієнтуватися ні в часі, ні в просторі.
— Та в чому справа? — занервував Грак.
— А ось у цьому, — Сідалковський поклав перед ним золоту монету вартістю десять копійок.
Грак закліпав очима і так розгубився, що почав ковтати повітря, як окунець на крижині.
— Ви примітив, Грак. Якщо ви не хочете стуку в двері, тримайте совість у чистоті…
— Але ти ж мені радив викинути її на смітник. Ти ж сам казав, що совість — то моє прокляте минуле…
— Не всю, Грак. Дещо ж треба залишити й нащадкам. Чи у вас уже нема чого залишати? Мовчите. Тоді скажіть, що ви шукаєте в садах Семіраміди?
— Не знаю…
— Ай-яй-яй, Грак! Як вам не соромно. Ви, виявляється, гірший, ніж я допускав у своїй уяві. Навіть від людини, яка так круто змінила ваші наступні біографічні дані, і то ви приховуєте. Вами керує злий геній, Грак. Ви справді не кінчите на Лені. Ваш шлях лежить на Голгофу.
— Я тобі чесно кажу: не знаю. Може, золото, а може, діаманти.
— Гаразд, тоді скажіть, для чого воно вам, якщо це, звичайно, не ваш фамільний секрет? Знаючи вашу натуру, певен: у державну касу ви їх не здасте. Ділитися з ближнім, наскільки розумію, ви не збираєтесь. Я на роль ближнього не претендую. Золото мене, Грак, не цікавить. Навіть на зуби. По-перше, на зуби уже в мене є, а по-друге, я — це не ви, Грак. Я свої зуби, як моряк бляху, у чистоті тримаю. Але буду з вами відвертим: пригоди я люблю. Без гарних пригод, як без гарних жінок, жити не можу, — Сідалковський замовк і, повернувшись до Грака, глянув так, ніби вистрелив прямо в обличчя. Той сидів мовчки і, здавалося, уважно слухав.
Сідалковський не міг розібратися ні в собі, ні в Гракові. Його тягла до Євмена якась загадкова, незрозуміла сила. І це — незважаючи на те, що в цій людині зібрався цілий букет негативних типів. А може, те, що їх різнило із Сідалковським? Може, те, чого не вистачало самому? Євграф як романтик хотів менше від життя, ніж від пригод, а Грак навпаки — був значно ближчий до практицизму, ніж Сідалковський до своєї уявної романтики. А може, Гракова покірність, необхідність мати біля себе отакого нахабнуватого і в той же час слухняного чоловічка, який, коли треба, не реагував навіть на найдошкульніші репліки?
Євграф повернувся назад до вікна і запитав:
— Ви мене чуєте, Грак? Романтик хоче багато не від життя. Він хоче багато від світу, народженого в його уяві. Як для вас, я не дуже складно говорю? Ви мене розумієте, Грак? А втім, я й забув: у вас же вища освіта і диплом з відзнакою!
— Я тебе завжди розумів. Що ти від мене хочеш? Щоб я з тобою поділився тим золотом, якщо знайду?
— О боже, — артистично заломив Сідалковський руки і глянув у височінь. — Ви примітив, Грак. Примітив, а не супергеній. Раніше я був про вас значно кращої думки. Ні золото, ні діаманти, які ви шукаєте у дворі цього загадкового типа, вибачаюсь, вашого тестя — генерала Чудловського, — мені не потрібні. Мене цікавить тільки сам процес. Золото я віддам вам. Воно вам більше потрібне, якщо ви його коли-небудь знайдете. Між іншим, де ви його шукаєте?
— По всьому двору…
— Чим ви керуєтесь?
— Поки що інтуїцією.
— А треба?
— Аби знав, де треба, то там би й рив, — люто огризнувся Грак.
— Треба під будою Цербера, — підвівся Сідалковський.
— Як? — здивувався Грак. — Але на карті…
— Що на карті?
— Якісь дивні позначки. Їх так просто не розшифруєш.
— Де карта?
— А для чого вона тобі? Карту знайшов я.
— Знаю, — сказав Сідалковський, хоч насправді нічого не знав і вів діалог навпомацки. — Але щоб розшифрувати її, для цього ветеринарної освіти мало. Навіть якщо вона засвідчена дипломом з відзнакою.
Грак мовчки поліз до портфеля, довго там копирсався і нарешті витяг її на світ. Вона була жовта, як обличчя Бубона від переляку.
— Давайте, Грак, сюди. Я знайду золото. А Зося вам зшиє торбу і почне заготовляти сухарі. Пані Віленська до вас приїде, — беручи карту в свої руки, продовжував він. — На мене можете не розраховувати. Про карту генерал знає? — пильно роздивляючись карту, поцікавився Сідалковський.