Катастрофа в раю: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Як тільки ступили на поріг, постелився під ноги ескалатор. Рухомі гвинтові східці понесли нас повільно вгору. На стінах висіли однакового розміру пронумеровані полотна. Живопис. Ніяких абстрактних, формалістичних вибриків. Картини виконано майже майстерно. Цілком реалістичні. Навіть надто реалістичні, кожна подробиця виписана скрупульозно точно.

Вражала тільки одноманітність тематики. Чим вище піднімався ескалатор, тим відвертішою ставала тематика. В жодному музеї на Землі таких картин не побачиш. Колись, ще за моєї пам’яті, листівки на подібну тематику, щоправда, продавали. З-під поли.

Супутниця здивовано поглядала на мене, не звертаючи уваги на картини.

— І тебе вони цікавлять? — запитала. — Примітивна мазанина. Шедеври — далі.

На якомусь надцятому оберті мені стало млосно. Ми, очевидно, наближалися до кінця галереї, бо супутниця тепер раз у раз смикала за руку.

— Глянь, любчику! Цей варіант зовсім не поганий. Як ти гадаєш?

Я мурмотів під ніс щось нерозбірливе й тупо кивав головою.

Незабаром ескалатор проплив мимо останньої картини. Встиг звернути увагу на номер 999 і опинився на даху “силосної башти”. Тут зібралося чимало кібертонців і кібертонок. Вони були радісно збуджені, усміхнені. Над юрбою біліли плакати, транспаранти з написами: “Хвала Кіберу!”, “Кібер — геній!”, “Хай живе наш вождь, вірний слуга кібертонців — Чудотворець Дванадцятий!”, “Наш Кібер думає за нас!”

Мітинг? Маніфестація? Але що їм ще може знадобитися, чого їм бракує? Може, одягу вимагають?

Ось на трибуні з’явився вождь у супроводі свого двійника. Двійник постукав пальцем по мікрофону і, вислухавши наказ вождя, урочисто почав:

— Кібертонці і кібертонки, славні чудотворці! Ми зібралися сьогодні сюди, хай живе моя мудрість, аби висловити Кіберу своє рішуче захоплення. Кібер — наше сонце, Кібер — наш розум! Ніде нема такого Кібера. Не встигне сонце пройти денний шлях, а він уже пропонує нам новий, ніким не перевершений варіант! Мудрість його безмежна, його винахідливість безприкладна. Уря-а-а!

До мікрофона підходили один за одним оратори. Вони коротко переказували промову вождя, виголошену його двійником, точніше — просто вигукували гасла.

Іншим ескалатором почали спускатися вниз. І в цьому ярусі башти на стінах висіли точнісінько такі ж картини — і знову від першого до дев’ятсот дев’яносто дев’ятого номера. Повторний сеанс. Для закріплення знань.

— Паняй! — наказала внизу жіночка водію атомокара.

— Куди?!

— Хіба мало вільних квартир, любчику?

…Залишаю поза записом певну частину подій і приступаю безпосередньо до карнавалу, на який вирушив наступного дня в супроводі дами без імені. Вона, хоч як це дивно, кидати мене не збиралася.

Атомокар зупинився на далеких підступах до майдану імені “Адама”. Вулиці вщерть переповнені кібертонцями і кібертонками. В натовпі снували і підлітки. Жодної дитини не помітив. З подивом відзначив, що дітей взагалі досі ніде не бачив. Можна було подумати, що кібертонці з’являються на світ дванадцяти-дев’ятнадцятирічними хлопцями та дівчатами.

Ми ледве пробилися до залюдненого майдану, посеред якого залишався вільний вузький коридор. Кібертонці й кібертонки сиділи на бетонних плитах, безперестану жували солодощі, пили прохолодні напої. З нагоди карнавалу скрізь густо понатикувані автомати. Обвів поглядом майдан і жахнувся. Де капсула? Вона ж стояла он там, поблизу пам’ятника. Приклав до очей долоню дашком. Біля кубів зведено щось схоже на трибуну. Ага, он і капсула. Кібертонці повалили її на бік і обліпили, мов мурашня, аби з підвищення краще було видно. Що ж, біс із ними. Могло трапитись і гірше. Тепер помітив, що й дахи, балкони навколишніх будинків забиті глядачами. Скільки чудових знімків можна було б зробити!

Ми й собі примостилися на тротуарі. Саме в цей час з невидимих репродукторів полилася знайома мелодія. Всі лягли, стали підспівувати. Частину слів просто не розібрав — так нерозбірливо гундосили, частину забув. Але хвацький приспів гімну запам’ятався:

Коли приспів проскандували востаннє, над майданом пролунав монотонний голос диктора:

— Кібертонці й кібертонки, славні чудотворці! Карнавал, як завжди, починаємо, хай живе моя мудрість, спортивними змаганнями. — я глянув на трибуну. Говорив двійник вождя. Чудотворець напівлежав у м’якому кріслі. — Виконуючи мудрі настанови Всевишнього Кібера, наші спортсмени добилися грандіозних успіхів. Дозвольте оголосити результати всерайських змагань, що передували карнавалу. Мені приємно повідомити: встановлено новий видатний рекорд раю з марафонського спання. Переможця прошу зійти на поміст слави.

Всі спрямували погляди на оббиту пістрявою тканиною площадку, що височіла посеред вільного коридора. На неї виліз вайлуватий товстун із скуйовдженою рудою чуприною. Навіть здалеку можна було помітити, як спухло його обличчя. Ніби нещасного обпік своїми жалами цілий бджолиний рій.

— Цей кібертонець проспав без перерви, — урочисто вів далі двійник, — дев’яносто шість годин тридцять дві хвилини п’ятнадцять секунд! Уря!

— Ур-р-р-а-а-а! — тисячоголосо підхопив майдан.

На поміст зійшли два роботи і повісили переможцю на шию величезний лавровий вінок. Він розкланявся перед публікою і, супроводжуваний оплесками та вітальними вигуками, зник у натовпі.

— Честь помірятися силами у фінальному поєдинку з багатоборства здобули два кібертонці, — оголосив двійник. — Прошу підняти їх на поміст. — дві групи роботів, крекчучи, винесли на площадку дві гори м’яса.

Інакше й не назвеш істоти, яких всадовили на помості. Перед кожним поставили на величезних тацях по засмаженому поросяті, по п’ять буханців хліба і по сулії якогось напою. Спортсмени відразу накинулися на їжу, а двійник вів далі:

— Поки фіналісти демонструватимуть свою мужність і спритність, проведемо заключні змагання з найпопулярнішого виду спорту — “плювати нам на все”.

З натовпу вийшли два кібертонці й одна кібертонка. Їх вишикували в ряд і дозволили першу спробу. Претенденти на першість надимали щоки, ремиґали, збираючи в роті більше слини, а потім, конвульсивно здригаючись тілами, харкали щосили вздовж коридора.