Пастка-22: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні.

Майло відступився.

— Тоді позичте мені один пакунок фініків, — попросив він. — Я вам їх поверну. Присягаюся, що поверну, і для вас щось трохи накину.

Майло дотримав свого слова і вручив Йосаріанові чверть жовтого простирадла Маквота, коли повернувся з нерозпечатаним пакунком фініків і усміхненим злодюжкою-ласуном, який вкрав це простирадло з намету Маквота. Клапоть простирадла тепер належав Йосаріану. Він заробив його, коли приліг подрімати, хоч і не зрозумів, яким чином. Маквот також не зрозумів.

— Що це таке? — скрикнув Маквот, спантеличено вирячившись на відірвану половину свого простирадла.

— Це половина простирадла, яку викрали сьогодні вранці з вашого намету, — пояснив Майло. — Б’юсь об заклад, що ви цього навіть не помітили.

— Навіщо комусь красти півпростирадла? — здивувався Йосаріан.

Майло захвилювався.

— Ви не розумієте, — запротестував він. — Він вкрав ціле простирадло, а я виміняв його на пакунок фініків без кісточок, які ви вклали у справу. Тому чверть простирадла — ваша. Ви маєте дуже гарний прибуток від своєї інвестиції, тим більше що й фініки знову ваші, — далі Майло звернувся до Маквота: — Половина простирадла ваша, тому що ви були його першим власником, і я справді не розумію, на що ви скаржитесь, адже ви не отримали б жодного клаптя, якби ми з капітаном Йосаріаном не втрутились заради ваших інтересів.

— Хто скаржиться? — вигукнув Маквот. — Я лише намагаюся з’ясувати, що мені робити з половиною простирадла.

— Багато що можна зробити з половиною простирадла, — запевнив його Майло. — Іншу чверть простирадла я відкладаю для себе як винагороду за підприємливість, працю та ініціативу. Розумієте, вона не для мене, а для синдикату. Ви те саме можете зробити з половиною простирадла. Вкласти в синдикат і чекати на прибуток.

— Який синдикат?

— Синдикат, який я збираюсь заснувати, щоб я міг нагодувати вас так, як ви того заслуговуєте.

— Ви хочете заснувати синдикат?

— Так, хочу. Але точніше, торговицю. Ви знаєте, що таке торговиця?

— Це місце, де ви щось купуєте, так?

— І продаєте, — поправив Майло.

— І продаєте.

— Усе своє життя я хотів мати торговицю. Ви можете багато що зробити, якщо маєте торговицю. Але для цього треба мати торговицю.

— Ви хочете торговицю?

— І кожен отримає свою долю.

Йосаріан виглядав спантеличеним, бо йшлося про комерційні речі, а в комерції було багато речей, які завжди спантеличували.

— Спробую ще раз пояснити, — запропонував Майло втомлено і дещо роздратовано, ткнувши великим пальцем на злодюжку-ласуна, що й далі шкірився поруч. — Я знаю, що фініки його цікавили більше за простирадло. Оскільки він ні слова не розуміє по-англійському, я зумисне вирішив провести цілу операцію англійською.

— А чому було би просто не дати йому по голові й відібрати простирадло? — запитав Йосаріан.

З гідністю стиснувши губи, Майло захитав головою.

— Це було б дуже несправедливо, — твердо й осудливо заперечив він. — Насильство — це зло, і два зла не створять добра. Мій спосіб значно кращий. Коли я показав йому фініки і простягнув руку по простирадло, мабуть, він подумав, що я пропоную обмінятися.

— А що ви робили?

— Я дійсно пропонував обмінятись, але оскільки він не розуміє англійської, я можу це заперечити.

— А якщо він розізлиться і вимагатиме свої фініки назад?

— Ну, тоді ми просто дамо йому по голові і все, — відповів Майло не вагаючись. Він перевів погляд з Йосаріана на Маквота і назад. — Я справді не розумію, чим ви незадоволені. Усі ми зараз багатші, ніж були. Усі щасливі, окрім того злодюжки, але немає сенсу ним перейматися, бо він навіть не знає нашої мови і отримав по заслузі. Зрозуміло?