Орден Жовтого Дятла: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона підійшла до дверей, відсторонила тітоньку Настасію і також почала зазирати в шпарку. Так, дивуватися було з чого: тут зібралося все морське царство.

— Що це значить? — суворо запитала вона, обернувшись до Кирпи.

— Нічого такого, бабусю! Це Принц Срібна Рибка зі своїми придворними приїхав до нас у гості. Він дуже хоче познайомитися з господинею Будиночка Жовтого Дятла.

Донна Бента запитливо поглянула на тітоньку Настасію, але добра негритянка стояла, роззявивши рота з подиву, і мовчала.

— Та вони всі добрі люди, — вела далі Кирпа. — Ну що станеться, коли вони проведуть у нас один вечір? Вони нічого не поламають…

— Але навіщо ж перетворювати будинок на зоологічний сад, Кирпо? Просто не знаю, до чого нас призведуть твої витівки!

— Не дозволяйте, сеньйоро! — втрутилася негритянка. — Не відчиняйте! То ж морські звірі, хто їх знає!

Кирпа засміялася:

— Та вони не кусаються, любонько! Вони всі дуже виховані…

Проте переконати негритянку було не так легко.

— Знаю, знаю, — буркотіла вона, — якось мене один краб так хапнув клешнею, що й зараз на пальці позначка залишилася… також був вихований… Не пускайте, сеньйоро, та й по всьому!

І заходилася зачиняти двері на засувку.

Побачивши, що ця засувка погрожує зіпсувати все свято, Педріньйо вийшов задніми дверима побалакати з Принцом.

— Добридень, Принце! Дуже радий особисто познайомитися. Дрібне ускладнення: бабуся й тітонька Настасія тремтять від страху. Дивачки. Гадають, ви кусаєтеся.

Принц чекав зовсім іншої зустрічі і зажурився:

— Тоді ми додому, — промовив він з гідністю. — Яке я маю право порушувати спокій такої шановної сеньйори?

— Та ні-бо, — сказав Педріньйо, — коли прийшли, то заходьте! У двері не впускають — лізьте у вікно… Зачекайте…

І він побіг шукати драбину…

Перший вліз у вікно лікар Слимак. Тітонька Настасія повернулася на шарудіння та як загорлає:

— Рятуйте, сеньйоро! Вони у вікно! Ви погляньте, хто тут: слимак в окулярах, от ще феломен!

Кирпа пояснила:

— Ви не бійтеся. Це лікар Слимак, видатний лікар. Він Емілію навчив розмовляти. У нього є пілюлі від усіх хвороб. Хто знає, може, він наше безхвосте курчатко від пиптя вилікує?

А поки вона говорила, у вікно влізли: Принц Срібна Рибка, майор Жаба, кравчиха Павучиха і, нарешті, сеньйорита Сардинка.

— І сардинка тут, сеньйоро, погляньте! — не вгавала тітонька Настасія. — Та ні, це справді — це кінець світу…

І, не витримавши більше, стара негритянка побігла до кухні бігцем, мов дівчинка, де тільки прудкість узялася…

Донна Бента, проте, скоро призвичаїлася до нових гостей і зайшла в довгу балачку з лікарем Слимаком щодо хвороби безхвостого курчатка. А тим часом Кирпа показувала своєму другові Принцу будинок і садок. Потім Принц поцікавився, де граф де Кукурудзо і маркіз де Рабіко, — він про них стільки чув, чому не вийшли до гостей.

— У графа прикрості,— сказала Кирпа, — він упав у відро з водою, і я його повісила просохнути. Він, бачте, звалився за книжкову полицю зі старими книжками з історії і всяких інших наук. Він пролежав там два тижні — ми його знайти не могли. І, коли його звідти дістали, виявилося, що бідолаха зовсім зацвів: чи тому, що кукурудза не терпить вологи, чи тому, що цих книжок начитався… А тітонька Настасія каже — тому, що граф учений: справжні вчені, каже вона, так і повинні бути брудні, бо митися їм ніколи, каже вона…

Про Рабіко Кирпа не стала розповідати докладно: обмежилася тим, що він дуже схуд, тому його замкнули в свинарнику і відгодовують.

— Дуже, либонь, симпатичний цей маркіз, — сказав Принц більше з люб’язності, ніж за переконанням, — а надто симпатична сеньйора маркіза.

— Так, я дуже люблю Емілію, — відповіла Кирпа, — і, по щирості сказати, шкодую, що вона одружилася з Рабіко… Вона його не поважає, це був, знаєте, шлюб з розрахунку. Заради титулу одружилась… Кепсько, звичайно, таж це і з людьми трапляється, а Емілія лише ганчір’яна лялька… Ось якби вона вийшла за такого, як кіт Фелікс! Бравий молодець і який відважний. Адже він, здається, служив у вас при дворі?