Орден Жовтого Дятла: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І кіт Фелікс почав розповідь:

— Був собі колись дуже знаменитий кіт, і служив він зброєносцем при маркізові де Карабасі; він був такий знаменитий, що у всьому світі не знайдете людини, яка не знала б його.

— Навіть я знаю! — радісно скрикнула Емілія. — Хоч і вважається, що коли я лялька, то значить — не людина… Я, до речі, іншої думки про себе, але це до справи не стосується… Того кота звали Кіт у Чоботях!

— Цілком правильно, дитинко, — люб’язно підтвердив кіт. — Ця видатна особа служила, повторюю, зброєносцем при маркізові де Карабасі. Дуже розумний був кіт, хитрун! Перейшов уже крізь сито й решето, самі знаєте. А потім він одружився, справді… З гарненькою рудою кицькою. І вони мали багато дітей. І так ішло це безперервне нявкання, аж доки на світ з’явився я.

— Як здорово! — зраділа Кирпа. — Значить, ви правнук чи праправнук Кота в Чоботях?

— Я його прапраправнук у п’ятдесятому коліні, — пояснив кіт Фелікс, — але я народився не в Європі, не думайте. Мій дідусь приїхав до Америки на кораблі Христофора Колумба і став американцем. Адже ви всі знаєте, хто такий був Христофор Колумб, я сподіваюся?

— Аякже! — сказав Педріньйо. — Христофор Колумб— це знаменитий мандрівник, який 1492 року відкрив Америку.

— Так, — відповів кіт, — ось із ним мій дідусь туди і приїхав. Я ще застав дідуся при житті. Це був дуже старенький дідок; він любив розповідати про свою мандрівку і як вони з Колумбом Америку відкривали.

Емілія заплескала в долоні:

— Розкажіть, розкажіть, як він розповідав! Розкажіть, як так сталося, що цей самий Колумб раптом Америку відкрив!

Кіт Фелікс відкашлявся і почав:

— Мій дідусь їхав саме на головному кораблі Христофора Колумба, що звався «Свята Марія»… їхав він у трюмі і під час усієї морської плавби не бачив нічого, крім мишей. А треба вам знати, що мишей на «Святій Марії» було більше, ніж бліх на блошливому собаці; і поки там, нагорі, моряки боролися з бурями, мій дідусь там, унизу, боровся з мишами. Понад тисячу зловив. Він так об’ївся, що вже не міг бачити навіть кінчика хвоста крихітного мишенятка. Нарешті корабель причалив до берега, дідусь піднявся на палубу і побачив під собою синє море, а напроти себе — землю, порослу високими пальмами.

— Значить, це була Бразілія! — сказала лялька. — Тут у нас все пальми та пальми, і на кожній пальмі, на самій верховині, сидить соловей-сабіа і співає.

— Побачив землю, порослу пальмами, — провадив далі кіт, не дуже задоволений, що його так часто уривають, — і на березі чимало голих індіанців, озброєних луками і стрілами. Вони дивилися на корабель так, наче побачили когось з того світу: це вперше-бо до їхнього берега причалив корабель.

— Уявляю, коли б вони побачили поїзд, — зауважила Емілія.

Тоді Колумб, — вів далі кіт, — поклав собі зійти на берег і дізнатися, що це за земля, бо не був певен, чи Це Америка, чи щось інше. Він спустив шлюпку на воду і поплив до берега. Стрибнув на берег і покликав індіанців.

Індіанці навіть не зрушили з місця, та їхній вождь поклав не боятись і підійшов до Колумба.

«Привіт!» — сказав Колумб поштиво і зняв свого капелюха з пером.

«Ласкаво просимо!» — відповідав індіанець, але капелюха не зняв, тому що не носив його.

Тоді Колумб поцікавився:

«Чи не можете ви, сеньйоре, сказати мені: оце і є та сама Америка, яку я шукаю?»

«Атож! — відповів індіанець. — Оце і є та сама Америка, яку ви, сеньйоре, шукаєте. А я знаю, хто ви! Адже ви той самий Христофор Колумб, так?»

«Це справді я. Як ви вгадали?»

«Сам не знаю, — відповів індіанець. — Як тільки ви, сеньйоре, ступили на берег, мене начебто в живіт ударило, і я сказав собі: це приїхав сеньйор Христофор, побий мене грім!»

Колумб попростував до індіанця, щоб потиснути йому руку. Індіанець обернувся до своїх товаришів, що стояли трохи осторонь, і крикнув:

«Ось нас і відкрили, хлопці! Це і є той самий Христофор Колумб, який хазяйнуватиме на нашій землі. Старі часи закінчилися. Тепер починається нове життя. І така зніметься колотнеча…»

В цьому місці розповіді граф вистромив голову з бляшанки і голосно сказав:

— Не вірте! Америку відкрито зовсім не так! Я прочитав усю історію Колумба в книзі, що стоїть на полиці у донни Бенти. Я запевняю, що кіт Фелікс усе вигадує.

— Нічого він не вигадує! — скипіла Емілія, — Так усе й було. Книжка там не була і не може знати більше, ніж дідусь сеньйора Фелікса, який сам там був і на власні очі все бачив.

— Та ця історія просто бридня! — обурився вчений граф. — Бридня якась!..