Бойня номер п'ять: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І телефон, і великий екран, і пересувний рядок з новинами - все це, звичайно, було підробкою. Іншопланетяни встановили ці іграшки, щоб якось стимулювати землян і щоб ті на потіху публіки щиро виконували все те, що від них вимагають, - стрибали, почувши новини, плескали в долоні, зловтішалися, сердилися, рвали на собі волосся, ходили під себе від переляку або впадали в блаженство, як ті немовлята в материнській утробі.

І в цій книжці земляни робили все, що від них вимагали. Екран та інше причандалля було, безумовно, обманом. І без релігії там не обійшлося. З рядка новин вони дізналися, що президент Сполучених Штатів оголосив про запровадження Загальнонаціонального тижня молитви, тому кожен тепер повинен молитися. Весь попередній тиждень земляни тільки й чули, що про погані біржові новини. І внаслідок цього на акціях оливкової олії вони втратили мало не весь свій капітал. Тому вони з відчайдушним завзяттям віддалися молитві.

І це подіяло. Вартість акцій оливкової олії вмить зросла.

Інша книжка Кровера Тріске, яку Біллі знайшов на вітрині, розповідала про чоловіка, що збудував машину часу, бо він дуже хотів побачити живого Ісуса. І це йому вдалося, і він побачив Ісуса, коли тому було лише дванадцять років. Ісус вчився у свого батька теслярського ремесла.

До їхньої майстерні зайшли два римські солдати з сувоєм папірусу, на якому було креслення одного дерев'яного пристрою. Солдати хотіли, щоб завтра на самому світанку цей пристрій вже був готовий. Ішлося про хрест, на якому мусили стратити якогось заколотника.

Тож Ісус і його батько зробили їм хрест. Вони раділи, що знайшли хоч якусь роботу. І того заколотника стратили на хресті.

Отаке.

Власниками цієї книгарні було п'ятеро лисих коротунів, яких можна було прийняти за одноутробних братів. З рота кожного з них звисала незапалена сигара, аж мокра від слини. Вони ніколи не усміхалися, і кожен з них мав окреме сідало, на якому він проводив більшу частину свого робочого дня. Ця книгарня була їхнім борделем, тільки замість жінок вони торгували паперовими картинками й фільмами. У жодного з них не було ерекції. І в Біллі Піліґріма її не було. Всі інші тут були готові до злягання. Це була дуже дивна книгарня, усе тут дихало любов'ю і дітородністю.

Час від часу продавці підходили до відвідувачів і казали їм: купуй або йди геть, скільки можна тільки дивитись і дивитись, і дивитись, замацувати сторінку за сторінкою. Дехто з відвідувачів, замість журналів або фотографій, дивилися одне на одного.

До Біллі теж підійшов продавець і сказав йому, що гарні речі лежать не тут, а вглибині книгарні, ці книжки, що їх узяв Біллі, то лише для вітрини. «Це не те, що вам насправді треба, - сказав він Біллі. - Я вас запевняю. Вам потрібно те, що ми тримаємо вглибині крамниці!»

Біллі слухняно протупцяв у той бік, але до відділу «тільки для дорослих» так і не дійшов. Він це зробив, бо не хотів нікого ображати, але книжку Тріске, ту, в якій був Ісус і машина часу, він усе ще тримав у руках.

Її головний персонаж, той винахідник, подався в біблійні часи з однією конкретною метою. Він хотів з'ясувати, чи Ісус і справді помер на хресті, чи коли його знімали з хреста, то він був ще живий і пізніше оклигав і далі жив. З цією метою мандрівник прихопив з собою стетоскоп.

Біллі зазирнув у кінець книжки, туди, де головний персонаж прибився до людей, що знімали Ісуса з хреста. Він убрався у відповідний одяг, перший видряпався на драбину й так припав до Ісуса, що ніхто не міг побачити, як він витягає стетоскоп. І от він приклав цей інструмент і почав слухати.

З виснаженої грудної клітки не долинало жодного звуку. Син Божий був мертвий і бездиханний.

Отаке.

А ще той мандрівник, якого звали Лане Корвін, збирався виміряти зріст Ісуса, але не його вагу. Зріст Ісуса був метр п'ятдесят дев'ять сантиметрів.

До Біллі підійшов інший продавець і запитав, збирається він купувати книжку чи ні, і Біллі відповів, що так, ось вона, будь ласка. Він якраз стояв спиною до тієї секції паперових видань, що описували орально-генітальні контакти, починаючи зі Стародавнього Єгипту до наших часів, тому продавець припускав, що Біллі занурився в одну з таких книжок. Але подивившись, що той хотів купити, продавець перелякався. Він сказав: «О Боже, де ви таке знайшли?» й тому подібне, і він пішов попередити інших продавців про цього збоченця, якому закортіло купувати їхній камуфляж з вітрини. Але інші продавці й так знали, що треба, про Біллі. Вони вже якийсь час стежили за ним.

Біля каси, чекаючи, поки йому дадуть решту, Біллі помітив кошик зі старими еротичними журналами. Біллі краєм ока зиркнув на обкладинку одного з них і прочитав: «Що насправді сталося з Монтаною Крутороуг?.»

І Біллі потягнувся за журналом. Він, ясна річ, як ніхто Інший, знав, де насправді була Монтана Крутороуг. Вона була на Тральфамадорі, де доглядала за немовлям, але журнал, який мав назву «Нічні киці», запевняв, що її закатали в бетон і кинули на глибину тридцяти сажнів посередині затоки Сан-Педро.

Отаке.

Біллі мало не розреготався. Журнал, який був розрахований на самотніх чоловіків, що дрочили на картинки, згадував про Монтану заради того, щоб помістити кадри з порнографічних фільмів, в яких та знімалася підлітком. Біллі навіть не хотілося роздивлятися ті фотографії. Вони були старі й розмиті, замість кольору - крейда і сажа. Це могли бути фотографії будь-якої жінки.

Продавці знову спрямували Біллі вглиб книгарні, й цього разу він туди пішов. Якийсь стомлений моряк відійшов від будки, не додивившися фільм до кінця. Біллі зазирнув у віконце й побачив Монтану Крутороуг, саму, в ліжку, з бананом в руках. І від цього кадру щось наче спалахнуло в ньому. Біллі не схотів дивитися, що буде далі, тим більше, що продавець настирливо запрошував його підійти ближче і подивитися щось таке пікантне і непристойне, що вони це тримають під прилавком, для справжніх знавців.

У Біллі навіть проклюнулася цікавість, що це за диво, якщо навіть у такому гадюшнику його десь ховають. Продавець хтиво вишкірився і дістав щось з-під прилавка. То була фотографія жінки й шотландського поні. Вони намагалися здійснити статевий акт між двома дорійськими колонами на тлі помпезної завіси, яка по краях була прикрашена китицями.

Тієї ночі Біллі не дістався до жодної з нью-йоркських телестудій, але йому вдалося потрапити на радіостанцію, яка транслювала нічні розмови і ток-шоу. Одна з таких станцій була саме біля його готелю. На вході в будинок висіла табличка з назвами установ, які тут мали свої офіси. Біллі побачив назву радіостанції і зайшов усередину. Він піднявся автоматичним ліфтом на потрібний йому поверх і опинився серед людей, які чекали на свою чергу, щоб взяти участь у передачі. То були літературні критики, і вони прийняли Біллі за свого. Вони збиралися обговорювати сучасний роман, тобто живий він чи вже помер. Отаке.

Біллі разом з іншими зайшов до студії і зайняв місце довкола світлого дубового столу. Перед кожним з учасників передачі стояв мікрофон. Ведучий запитав, як його звати і яку газету він представляє. Біллі сказав, що він з «Іліумської газети».

Він був збуджений і щасливий. «Якщо вас колись занесе в Коуді в штаті Вайомінг, - сказав він собі, - скажіть, що ви - до Буйного Боба».

На самому початку передачі Біллі підняв руку, але йому дали слово не одразу. Інші учасники виявилися спритнішими.

Один із них оголосив, що на часі ховати роман як жанр, бо тепер, за сторіччя після Громадянської війни, ми вже дожилися до того, що в нас письменники з Півдня почали у своїх творах виступати за скасування рабства. Інший сказав, що в нас люди розучилися читати і вже не здатні у своїй голові перетворювати друковані слова на яскраві життєві ситуації, через що автори мусять робити те, що зробив Норман Мейлер, а саме - зображати прилюдно все те, що він описав. Ведучий запросив усіх присутніх висловитися з приводу того, якою, на їхню думку, може бути функція роману в сучасному суспільстві. Один із критиків сказав: «Бути маленькими кольоровими плямами у чисто вибілених кімнатах». Другий сказав: «Дати високоякісний художній опис орального сексу». А третій: «Навчити жінок керівництва нижчого ешелону великих корпорацій, що і як купувати і як слід поводитися у французьких ресторанах».

А потім дали слово й Біллі. І тут він немов зірвався з різьби і своїм гарно поставленим голосом розповів усім про літаючі тарілки, про Монтану Крутороуг і ще про безліч інших захопливих речей.

Під час рекламної паузи його вхопили під руки і м'яко вивели в коридор. Він повернувся у свій готельний номер, кинув монетку в машину, яка вмикала масажну ковдру-обігрівач «Чарівні пальчики» і поринув у сон. Там він помандрував у часі й опинився на Тральфамадорі.