Буря в склянці води: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гаразд, ризикну і я, але мене непокоять дві речі: ремонт «Дельфіна» і хто стоятиме поряд зі мною під час операції?

— Я, — відповів Джеймс Бонд.

— І це вся гарантія? — здивувався капітан далекої плавби.

— Це, мій любий, більше ніж гарантія.

«Слово честі шпигунчика — мала втіха, — подумав Накас, — але що вдієш?»

— Я згоден, — відповів він упевнено.

Після такої вельми дружньої угоди старий морський лев капітан Данлоп відвіз Крапаса назад у затоку, одягнув у костюм водолаза, втиснув його в торпедний апарат і випхнув. Довго плив сміливий моряк під водою, довго брів піщаною мілиною, доки опинився в селі Чіка-Чаки. Люди тікали від нього, мов від доісторичного страховиська, жінки затуляли руками обличчя, не дозволяли на нього дивитися дітям, а чоловіки, вхопивши списи, вишикувалися для атаки.

— Ви що, збожеволіли?! — скрикнув Крапас. — Я ж ваш друг!

Та через гуму й грубе скло тубільці почули тільки мимрення.

«Капець, — подумав капітан далекої плавби. — Якщо побіжу, вони з мене решето зроблять, а коли піду вперед, не уникну гострих списів». Він іще раз спробував зняти шолом, але зусилля були даремними.

І в цей час мимо його голови просвистів один спис, другий, третій… Щастя, що смертельна небезпека примушує сміливців думати. Пригадавши свято тубільців, Крапас беркицьнувся через голову і почав танцювати танець чаклуна. Воїни дуже зацікавилися його рухами й побігли кликати вождя. З ним прибіг сюди й екіпаж «Дельфіна», який щойно зійшов на берег.

— Будьте людьми й допоможіть мені вилізти з цієї гумової пастки, — попрохав Крапас.

І коли друзі витягли його з одежі водолаза, все село зойкнуло, але усміхатися почало тільки через мить, коли мудрі чаклуни признали його четвертим помічником найстаршого жерця, коли жрець подарував йому низку зубів крокодила — символ свого племені. Вони попросили його ще раз танцювати танець чаклунів.

Після врочистостей і частування «Дельфін» ще раз виплив у відкрите море і сяк-так досяг порту Бімбамбули.

Кілька майстрів лагодило його пробитий бік цілий тиждень, а родинна рада щоночі обговорювала план великого шпигуна й не могла знайти жодного вразливого місця.

— Невже я влип і вас уплутав у цю халепу? — непокоївся капітан родини.

— Якщо я тут не чужий, — сказав екс-капітан Брук, — дозвольте й мені висловити свою думку. Ви переоцінюєте англійців. Ми великі, поки загрібаємо жар чужими руками, та коли треба цю роботу виконати самим, одразу лякаємося, бо понад усе боїмося погоріти. Джеймс Бонд — чудове втілення такої поведінки. Він продає всіх, хто його купує. Чи не краще було б, якби ми його заманили в пастку, що її він наготував нам?

— Гаразд, я згоден, але як це зробити?

— Передусім, Крапасе, тобі треба вдати, ніби ти дуже злякався. Страх завжди сильно діє на негідників. По-друге, ти маєш показати, що ти скупий. І по-третє, треба всіх тих шпигунчиків зібрати не десь на суходолі, а на нашому кораблі, потім запросити й самого Джеймса… Ти мене зрозумів?

— Щонайліпше! — з такою пропозицією погодились усі, а старий Накас навіть пожартував:

— Розумна людина завжди клин вибиває клином.

— Правильно, татусю, та, щоб клин вибивати, потрібен молот. Отже — до діла.

За допомогою Брука брати не тільки відремонтували корабель, але й таємно змонтували в ньому потужний двигун, радіоапарат і передавач, налили бочку гасу, сховали двигун під бочкою, а всі трюми переробили на розкішні звуконепроникні каюти. Словом, брат Напас порався біля двигуна, йому допомагав Брук, а в цей час Рапас учив Лока влучно стріляти. Сховавшись у трюмі, вони стріляли і стоячи, й лежачи, й навіть відвернувшись від цілі. Юле та її шановний чоловік, годували екіпаж, а третій їхній син, Крапас, зійшовши на берег, замовив готель, указаний Бондом, і дав оголошення в газеті, шо організовує акціонерне товариство для добування золота. За його розрахунком, фірма «Брати Накаси, золото і ще щось» мала дати неймовірні прибутки. Якщо перекласти це оголошення з мови бізнесменів на нормальну, це означало, що брати Накаси хочуть добувати золото, знають, де воно є, але не мають для цих робіт у достатній кількості коштів, тому запрошують на допомогу тих, які мають гроші, і обіцяють чесно з ними ділитися прибутками.

Першим, як і належало сподіватися, його відвідав Буфало Білл. Він поглянув на дуже збільшену карту і все зрозумів з першого погляду.

— Оля-ля-ля, хлопчику! Я тебе тримав за справжнього селюка Юргіса, який нічого не розуміє у нашій грі, та, виявилося, помилився.

— Я й зараз себе таким тримаю, — скромно відповів Крапас. — А в яку гру ви граєте?

— В піжмурки, малюче, — глузував мільйонер. — Ти далеко підеш, якщо добрі люди не зупинять. — Білл голосно засміявся, поторгав прив’язані під пахвами гармати шіснадцятого калібру й уточнив:—Золотий бізнес ти сам вигадав чи його тобі хтось підказав?

— Ні, — відповів Крапас, — той бізнес вигадав мій тимчасовий хазяїн. Та, наскільки мені відомо, на острові Лімпопо немає ніякого золота, але самоцвітів — скільки завгодно. — Щоб підтвердити свої слова, висипав подарунки друзів на стіл. Очі в Білла, побачивши таке багатство, заблищали, мов дві лампочки.

— Коли так, я до ваших послуг, — сказав він, — а за селюка Юргіса — вибач.

— Таємні переговори наша фірма веде тільки на кораблі, — відповів Крапас.