Буря в склянці води: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А навіщо така обережність?

— У чужій країні й стіни вуха мають. Крім того, всі підслуховні і записувальні апарати вам треба буде залишити вдома.

— За кого ви мене маєте? — розгнівався Буфало Білл.

— Тільки за допитливу людину, — відповів Крапас, — але це позитивна риса характеру. Буду відвертим: коли ми заснували нашу контору, ви або ваш заступник щовечора з цією самою валізою почали ходити повз мої вікна.

— Пробачте, в цій частині міста я тільки вдруге: перший раз — коли зійшов на берег, і ось тепер.

— Це неправда. Ви так поспішаєте, що ледве встигаєте приклеїти бороду, перемінити одяг, а щоб перевзутися, вам уже бракує часу.

Білл навмисне повернувся до вікна, щоб не треба було дивитися на запорошені черевики.

— До того ж я маю щонайменше півсотні свідків і добру сотню фотографій, які доводять, що ви працюєте дуже необережно, а ваш заступник — зовсім по-дитячому.

— Ну то й що? — навіть не кліпнув оком закоренілий брехун. — Я вам можу привести двісті свідків, які мене під вашими вікнами не бачили, і безліч своїх фотографій, які зроблені на іншій півкулі нашої планети.

— Ви маєте рацію, це пуста суперечка, — засміявся Крапас. — Краще повернімося до мети вашого приходу.

— Якщо можна, я нічого не говоритиму і, обміркувавши все до подробиць, викладу письмово.

— Було б дуже добре, а ту карту, яка вказує на поклади золота і яку ви позичили моєму новому хазяїнові, я можу вам повернути.

— Велике спасибі за довір’я, але я ніколи не беру того, що мені не належить.

— Дуже прикро. Наша фірма в такі позолочені карти пропонує загортати цукерки… І знаєте, вони мають шалений успіх, бо всі хочуть знайти золото.

В сусідній кімнаті щось загрюкало, затріщало й затихло. Білл блискавично все зрозумів. Розпрощалися вони, мов давні друзі, сповнені грандіозних надій.

Після Буфало молодого бізнесмена відвідав полковник Жюжю і запропонував разом з ним добувати срібло. Князь Джовані чудово знав, де на острові мідь, а таємний порадник— де залізо. Після них завітали якісь добродії, але з дуже виразними обличчями шпигунів.

Останнім прийшов Джеймс Бонд. Він усміхнувся, начебто зіграв найкращу партію в більярд.

— Чудово! — радів він. — Ви — природжений розвідник. Отими папірцями для цукерок ви поклали Буфало Білла на лопатки. Тепер мені зрозуміло, хто підсунув нам ту карту, а справжню взяв собі. Але чому ви того типа запрошуєте на свій корабель, а не в стару шахту?

— Так таємничіше — отже, надійніше.

— Але ж ми про це не домовлялися.

— І я не знав, що мені запропонує той американець.

— Гаразд, я подумаю.

— А що тут думати? Ваш план мені видався недовершеним: зібрати всіх шпигунів в один час на старих розкопках набагато важче, ніж посадити їх на корабель; з іншого боку, підземні вибухи, галас, поліція, кореспонденти, а в морі зовсім інше: спокійно, тихо і вся риба — німа.

— Так, але ж…

— Ви боїтеся, щоб я не втік? По-перше, ви пообіцяли заплатити тільки після виконаної роботи. По-друге, даю слово моряка — без вас ні кроку. І по-третє, з мене годі одного уроку на підводному човні.

Останній удар

Ще ніколи не поспішали так усі шпигунські центри, ще ніколи так туго не скрипів мозок державних мужів, як напередодні того пам’ятного дня. Вирішувалася дуже важлива доля діамантів, золота, срібла, міді й заліза. Цього дня тільки Джеймс Бонд був спокійний. Встав уранці, зробив гімнастику, переглянув газети, подумки зіграв дуже цікаву партію в більярд і поїхав у свій клуб. Тут Пріслі пригостив його гарячою кавою і міцною турецькою сигарою. Тут він іще раз переглянув свій таємний план з початку до кінця і назвав його «Тайфун».

— Пробачте, сер, — заговорив до нього старий, — але я ніяк не втямлю, чому ви змагалися з тими розбійниками Ноксами? Ви справді надумали з того підлітка адмірала зробити?

— Якщо серйозно, можна. Він до біса здібний, Пріслі. Страшенно! І це кажу я, Джеймс Бонд. Разом зі своїми братиками Крапас може зім’яти будь-якого Буфало Білла й полковника Жюжю на додачу, та є одна перешкода: я не парламент і таких високих звань не даю.

— Ви все можете.