Буря в склянці води: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Після загальної учти люди пішли відпочивати. Рано-вранці Чінга Чанга розбудив братів і повів їх до широкої річки, яка впадає в океан. Тут на них чекали човни-довбанки і воїни з веслами напоготові. Коли вони сіли, барабанщик, що сидів на кормі, почав руками вибивати такт. Чоловіки всі як один опустили весла, і човен стрімко подався вперед.

— Куди ми пливемо?—спитав Рапас.

— Шукати зброю.

— Як ти її знайдеш, не маючи навігаційного приладдя? — здивувався Напас.

— Дуже просто: ось на краю затоки росте розлогий баобаб Він закриває величезну скелю. Відпливши від берега, ми спершу побачимо той величезний камінь, а потім з’явиться шпиль далеких гір… Тоді й розпочнемо пошуки.

Припливли до мілини й розпочали пошуки. Обв’язавшись вірьовками, водолази взяли по великій каменюці, за їхньою допомогою дуже швидко опинилися на дні мілини. Під водою вони прив’язували бочки, а інші їх витягували. За кілька годин було витягнуто всі сорок чотири бочки. З веселою піснею воїни рушили назад.

Коли повстанці вибили днища бочок, то радості їхній не було меж. Кожен із них отримав або гвинтівку, або револьвер і по жмені патронів. На честь братів вони знову організували свято з піснями, танцями, стріляниною з гвинтівок.

— Що ви весь час святкуєте? — Напас був прикро вражений. — Зрозуміло, треба вчитися володіти зброєю, але ж і патрони треба берегти.

— А як же навчитися, коли не потанцюєш? — здивувався Чінга Чанга. — Танець — це академія, в якій людина навчається терпеливості, витримки, гнучкості і загальних, узгоджених рухів, а всі ці властивості якраз і потрібні озброєному воїнові.

— Коли так, — Ііе витримав Рапас, — тоді і я вам дещо покажу. — Він попрохав зробити невеличке підвищення, знайшов сковороду, кілька яєць і на очах усіх тубільців, випускаючи вогонь з рота, спік яєчню. Потім він попрохав принести кужіль вовни. І, на подив усім, запхав його в рот, Розжував і проковтнув. Затамувавши подих, люди спостерігали, що буде далі. Потім з рота Рапаса шугонув дим, потім полетіли іскри, а ще згодом Рапас почав витягувати з рота різноколірні стрічки й роздавати їх ошелешеним дівчатам.

Наприкінці Рапас підійшов до старшого жерця, обережно доторкнувся до його носа, і в руках у артиста заблищала золота монета, начебто він витяг її із ніздрів у чаклуна.

Все село зойкнуло, а опам’ятавшись, вишикувалось у величезну чергу, щоб кожному великий чаклун теж витяг хоч по маленькій монеті. Та оскільки в кишені в Рапас, було тільки дві золоті монети, він цей трюк ще раз повторив, витягши гроші з носа в помічника старого чаклуна. На подив усім, ті два чоловіки виявилися великими скнарами. Вони сіли один проти одного й почали удавлювати один одному носи, доки не потекли сльози з очей, та гроші все одно не сипалися в долоні.

— Чаклунство погане, — жартував веселий Рапас і показав, як цей трюк робиться. Всі тубільці аж попадали од сміху й щиро заплескали в долоні. Тоді Рапас звелів їм повісити два кокосових горіхи, відрахував від них по п’ятдесят кроків, поклав гвинтівку на плече, повернувся спиною до мішені і, спостерігаючи за нею через дзеркало, натис на курок. Пролунав постріл. З повного горіха бризнув сік. Рапас став під горіхом, попив, освіжився і в такий самий спосіб пробив іще кілька…

Мешканці села стояли, мов зачаровані, і не сміли зрушити з місця, тільки чаклуни довго радилися між собою і прийшли до одностайної думки: подарувати Рапасові намисто з зубів тигра — тотем, себто знак свого племені, в визнати його третім помічником старшого чаклуна й назва ти Накумбою Чанга, тобто — Накас-вождь.

У цей час у затоці забовванів краєчок вітрила. Він ріс, збільшувався на очах.

— Крапас! — нарешті впізнав корабель Напас. — Приплив Крапас! — і всі застрибали з радощів. Розпочалося третє за цей день свято. Воїни, скочивши у човни, попливли зустрічати «Дельфіна» й показали йому в гирлі річки таємну затоку, в якій його ніхто не міг помітити ні з суходолу, ні з моря.

Нарешті три брати обнялися.

— Як ти, капітане?

— А як ви, мої матроси?

— Ми живі і здорові!

— Як бачите, і я ще живий… але страху набрався добряче. Примчав у порт, віддав коня хазяїнові, а сам — на корабель і в море. Тепер шукайте вітра в полі! Та тільки-но встигли напнути вітрила й рушити вперед, як раптом шлях нам перетнув крейсер «Невмирущий». Він так бабахнув гарматами з правого боку, що перекинувся і хлебнув через борт води. Але й це нас не врятувало: бачу, крейсер пливе до нас і повертається лівим боком. Ну, гадаю, капець нам. На всяк випадок озброїв батька, сам озброївся, мати гвинтівку навіть у руки не бере.

«Якщо я качалкою та ополоником нічого не вдію, то що мені допоможе ця незручна пукалка?» — відповіла вона, а тим часом якийсь патлатий чолов’яга почав командувати з капітанського містка «Опустити вітрила! Викинути якір! Прийняти човен його превосходительства!»

Стою ні живий ні мертвий і стискую руків’я револьвера в кишені. Думаю, якщо той титулований розбійник мене впізнає, я йому в руки так легко не дамся…

Та, зійшовши до нас на палубу, незнайомий капітан крейсера на мене навіть не глянув, а кинувся до матері й почав цілувати їй руки. «Чи не вашу лисину я лікувала своїми ліками?» — першою опам’яталася мати.

«Мою! — став на одне коліно, мов лицар, капітан і мовить: Я буду вам вдячний все життя. — Зняв шапку і скуйовдив свої патли. — Гляньте».

«Хоч коси заплітай», — відповіла мати, дивлячись на ту копицю волося, і я тільки тоді впізнав нашого давнього друга, пам’ятаєте, того, що весь час зачісував в той чи інший бік три волосини, які залишилися на його голові.

«Мені велено нікого з порту не випускати, — сказав капітан, — та коли ви дасте того чудодійного настою для моєї жінки, я вас сам буду супроводжувати куди захочете».

І ось ми тут.

З цієї нагоди навіть Напас-старший не витримав і, надівши рятувальний круг, спустився в човен, щоб погостювати у свого давнього друга Чінга Чанга. На березі він потрапив у обійми всіх родичів і близьких ватажка повстання. Вони мало не розчавили бідного Напаса й примусили його танцювати з ними ритуальні танці.

Все ще святкували першу маленьку, але дорогу перемогу, коли на світанку в село прибіг приручений страус. До його шиї була прив’язана шкіряна торбиночка, а в ній бунчук, який означав тривогу. Чінга Чанга одразу наказав принести найбільший барабан і його боєм швидко передати звістку навколишнім селам про небезпеку.