Привид часу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Корнєв, не підводячи голови від плитки, вкладав на сковороду виваляні в сухарях свинячі відбивні.

— Та ні, я про астродатчики…

Капітан стривожено глянув на Бруно. Фізик показав на аркушику паперу розрахунки.

— Ми випустили дванадцять куль. Перші дві мали пройти мимо нас тринадцять діб тому, третя — на день пізніше, четверта — ще на день пізніше і так далі. Словом, останній астродатчик повинен був пролетіти мимо «Буревісника» вчора.

— Гм… — Корнєв відклав ніж, витер руки. — Ходімо перевіримо записи.

Вони пішли у відсік керування, прослухали контрольні магнітні записи автоматів. Шурхіт міжзоряного водню, потріскування і поклацування радіовипромінювань зорі… Уривчастих попискувань телеграфного коду астродатчиків друзі не почули.

— Може, вони згоріли? Фізик похитав головою.

— Не повинні. Жодна з них не підлетіла так близько до чорної зорі.

Летьє, перевіряючи прилади, записував їхні показання до бортового журналу.

— Я не знаю, про що йдеться, — звісився він з містка, — але якщо про те, що я думаю, то — так, згоріли!

— Як згоріли? — Корнєв запитливо втупився в нього, потягнув носом повітря: пахло горілим м’ясом. — Котлети! — і кинувся на кухню.

Так, приправлений запахом обвуглених відбивних, почався незвичайний період в історії експедиції. Кристалічні кулі не повертались. Чорне тіло Г-1920, що вже заслонило помітну частину зоряного неба, наче поглинуло їх.

— Скільки лишилося куль? — поцікавився Корнєв.

— Дві, — зітхнув Летьє. — Радіометрична і телевізійна.

— Добре. Запустимо їх парою. Попереду — радіометричну, за нею — телевізійну. Другу треба настроїти так, щоб вона могла простежити шлях першої.

— Ага! — догадався Тоні. — Друга покаже, що сталося з першою, перед тим, як з нею станеться те саме… Непогано!

— Отже, швидкість першої відносно «Буревісника» сорок кілометрів за секунду. Другу запустимо через сто секунд з такою самою швидкістю.

Два поштовхи схитнули зореліт. Останні кулі-астродатчики полинули в простір. І знову дні сподівань. Астронавти безперервно стежили за екраном, на який телевізійний астродатчик передавав зображення маленької фосфоресціюючої сфери, що віддалялася до темної плями Г-1920. На екран націлилось широке дуло «кіногармати» — швидкісного кіноапарата, що робить до мільйона знімків за секунду.

На четвертий день зображення на екрані поблякло: кулі були вже надто далеко. Корнєв увімкнув двигуни і збільшив швидкість корабля до сорока кілометрів за секунду. Тепер зореліт слідом за астродатчиками мчав назустріч… Чому? Вони не знали. Попереду було щось таке, що поглинуло дванадцять кристалічних куль. Нерви астронавтів напружились до краю.

…Коли це сталося, вони до пуття не розгледіли. Екран прокреслили безладні лінії, коротко продзижчала «кіногармата», автоматично фіксуючи кожну зміну на екрані. Писк сигналів радіодатчика в динаміку стих. Кулька, що синювато світилася, зникла. Частку секунди екран ще рябів од ліній і сплесків, потім покрився вогненними зигзагами і погас…

Перший отямився Корнєв.

— Це метеори! — Він метнувся до стіни, розчинив дверці в нішу, кинув товаришам аварійні повітряні маски — гумові шоломи з балончиками, засунув таку саму маску собі за пазуху, вибіг на місток. — Включаю гальмування, перевантаження 3 g! Летьє, підготуй відбивну енергогармату! Аскер, спостерігайте простір через бортові локатори! Метеори можуть залетіти і сюди. По місцях!

Бойовий розпис метеорної атаки колись було розраховано на шістьох: троє астронавтів мали розосередитись по зорельоту для ліквідації пробоїн, пожеж, аварій; решта троє — чергувати біля основних приладів. Тепер їх було всього троє. Астронавти міцно закріпилися в сидіннях, квапливо настроювали прилади. Корнєв ліг у крісло на містку. «Добре, що я загодя повернув корабель, — майнула думка. — Півтори хвилини маневрування занесли б нас у саме пекло». Він натиснув кнопки. Двигуни загули спочатку ледве чутно, потім гучніше. Вага притиснула тіло до м’якої обшивки…

— Бачу метеори! — долинув знизу здавлений голос Бруно. — Потік іде мимо. Частина відгалужується. Один осколок летить на нас!

— Енергогармата готова! — вигукнув Летьє, перекриваючи рев двигунів. — Переключаю на автоматичне слідкування до локаторів!

— Єсть контакт!

— Переключаю систему маневрування до локаторів! — крикнув Корнєв. — Закріпіться міцніше, кидатиме! Тоні, контакт!

— Єсть контакт!

Тепер «Буревісник» був готовий сам боротися з метеорною атакою. Астронавтам лишилось тільки спостерігати, як складеться їхня доля. Бруно бачив на екрані косі зелені штрихи, швидко міркував: «Це не страшно — такі лінії прокреслюють метеори, що пролітають стороною». Та ось з’явилися цятки різної яскравості. Вони поволі пливли назустріч. Це було небезпечніше: радіопромінь відбивається од метеорів, які летять або до корабля, або від нього. Чорт! Він вп’явся пальцями в поруччя: дві цятки поволі, дуже повільно, розповзалися на екрані в різні боки. Вилка! Мимо? Чи…