Привид часу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

2. КУЛІ НЕ ПОВЕРТАЮТЬСЯ

Корнєв ішов коридором, задумливо прислухаючись, як гучно відлунюються його кроки. Коридор тепер став набагато коротшим, зникли каюти і стіни, які розмалював Тоні Летьє.

Корнєв оглядівся. Фенолітова підлога коридору, зачовгана ногами, втратила свій візерунок. На стіні, на рівні очей, — темна смуга. Це Тоні. Він завжди, коли йде, провозить пальцем по стіні. Така вже в нього звичка. Дійшовши до овальних дверей обсерваторії, капітан зупинився, помацав пальцями пластмасову скобу, усміхнувся: «Ач як відполірували руками. Обжили зореліт. А Марина, Стефан, Галинка перекидаються десь у космосі в льодяних брилах. Може, їх уже перехопили».

Увійшов в обсерваторію. За прозорою півсферою швидко обертався зоряний простір. Диск лжезорі висів товстим оранжевим кругом. Тіні від телескопа і приладів бігали за ним зліва направо, наче силкувались наздогнати. Іван увімкнув світло. Зорі за ковпаком зникли.

Корнєв сперся ліктями на стіл і замислився. Минуло понад два місяці відтоді, як вони вийшли в район зорі Г-1920.

Спочатку Г-1920 скидалась на Сонце, яким його бачать космонавти з орбіти Плутона: маленька, майже — без диска, жовта зоря. Тільки Г-1920 була тьмяніша і мінилася апельсиновим світлом.

Збігали дні «кипучого неробства», як висловився Тоні. «Буревісник», погасивши двигуни, на малій швидкості пробирався вперед. «Пробирався», можливо, не те слово: навкруги, як і раніше, була пустота, яку не урізноманітнювали поки що ніякі явища. Час від часу астронавти запускали через електромагнітну катапульту кристалічні кулі — датчики. Вони заглиблювалися в недосліджений простір і лаконічними порціями радіосигналів повідомляли про рівень радіації, про силові поля, про наявність іонізованої і пилоподібної матерії. Віддалившись на п’ятдесят-сто мільйонів кілометрів од корабля, радіодатчики поступово затихали. Поки що їхні дані мало відрізнялися од попередніх.

Однак у життя трьох астронавтів увійшло напружене чекання. Знову встановили чергування: Корнєв, Бруно і Летьє кожні дві години по черзі переглядали записи автоматів-спостерігачів. Час від часу капітан зупиняв обертання зорельота, щоб подивитись, чи не з’явилося щось нове по борту зоряної машини. Тоді наставала невагомість, доводилось переміщуватися по відсіках з допомогою скоб і магнітних башмаків.

Від колишніх побутових розкошів лишилась тільки портативна кухонька на одну конфорку та дві підвісні койки. Спали по черзі.

На двадцяту добу після того, як скінчилось гальмування, Бруно ввійшов у рубку і урочисто поклав перед товаришами три аркушики з таблицями, формулами і числами. Усі ці дні він просиджував в обсерваторії, вимірював яскравість палаючої за кормою лжезорі, відлічував кутові переміщення «Буревісника» відносно далеких зірок, обчислював швидкість корабля за ефектом Допплера і порівнював усе…

— Я обчислив швидкість зорельота трьома різними способами — за ефектом Допплера для променів зорі Г-1920, за наростанням її яскравості і за зміщенням далеких зірок. Результати збігаються. Двадцять днів тому наша швидкість становила 251,5 кілометра за секунду, а тепер 250,5. Зореліт сповільнює хід… Розумієте? Зоря відштовхує нас. Хочете перевірити?

Корнєв і Летьє мигцем переглянули викладки.

— Отже, Стефана осоромлено, — вдоволено мовив Торі. — Зоря все таки є! Один — нуль на нашу користь.

— Два — нуль, — виправив Іван. — Зворотна течія світла і антигравітація.

— Якщо все буде гладко, — радісно вів далі Бруно, — то зоря сама загальмує наш «Буревісник» за 28 мільйонів кілометрів од себе, а потім почне розганяти назад. Непогано, га?

— Непогано, — погодився Корнєв і додав: — Якщо все буде гладко…

Усе й було гладко до певного часу. Це сталося через два тижні після спостережень Бруно. Якось, умовно кажучи, ранком, коли Летьє і Бруно ще дрімали, Корнєв зайшов у відсік керування і зійшов на місток:

— Увага! Закріпитися! Корабель лягає на поперечний курс!

Завили, набираючи оберти, маховики. Громада «Буревісника» стала повільно повертатись. Ударили струмені анігіляційного вогню в двигунах, відновилось тяжіння… Тоні і Бруно швидко відстебнули ремені. Капітан збіг униз, гукнув:

— Ходімте зі мною!

В обсерваторії він припасував до окуляра телескопа електронну приставку — підсилювач яскравості. Екран замиготів рідко розсипаними зірочками. Серед них, наче вогник сигарети, палав червоно-жовтий гігант Антарес. Ліву частину овалу заповнили примарно світлі клапті хмарин далекої пилоподібної туманності.

— Дивіться, — схвильовано звернувся до товаришів капітан. — Ліворуч од Антареса. Уважно придивляйтесь…

На екрані спалахували зелені риски і цятки перешкод від розрядів у двигунах. Корнєв тихо вилаявся, дотягся рукою до дублюючої кнопки в стіні обсерваторії — двигуни стихли. Екран прояснів. Очі астронавтів поступово звикли до темряви…

— Ага! — обізвався Тоні. — Ось вона!

— Де? — Бруно присунувся ближче до екрана.

По світній запоні туманності повільно повзла невелика чорна пляма. Минуло кілька хвилин. Пляма повзла і раптом накрила тліючу цятку Антареса!

— Г-1920! — видихнув Бруно. — Справжня!

Через десять хвилин Антарес, виринувши з-за чорної плями, знову заблискотів. Пляма розчинилась у просторі.

— Та-ак. П’ять кутових секунд, — відрахував капітан по координатній сітці екрана. — Кутові розміри збігаються з розмірами лжезорі. Побачили нарешті!

Потім Корнєв поклав зореліт на зворотний курс. І знову за півгодини темний згусток матерії заслонив зорю, проплив по клаптику туманності і зійшов з екрана. Крізь прозорий купол обсерваторії на одному кінці сяяв жовто-оранжевий привид, а на другому — висів у просторі, вбираючи в себе проміння, ще не видимий простим оком чорний згусток справжньої Г-1920.