Привид часу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Серйозне питання! — всміхнувся Остап Іскра. — Відразу й не відповіси…

Але астронавти дивились на нього так вимогливо, що він зрозумів: пустими словами тут не відбудешся. Для них його відповідь — оцінка експедиції, їхніх справ і вчинків.

Голова Зоряного комітету замислився. Він ще раз причепливо перебрав у пам’яті все, що знав і що йому розповіли тепер, і підвів голову.

— Напевно, так само.

Частина друга

МУЖНІСТЬ

1. МИМО ЗЕМЛІ

Минула тільки хвилина з того моменту, коли втретє спрацювала катапульта, — одна з тих хвилин, які запам’ятовуються краще, ніж часом роки.

Астронавти мовчки прибирали відсік УЗП.

— Тоскно буде, хлопці, — порушив тишу Бруно.

— Тепер ти зможеш перевірити свої розрахунки на практиці, — обізвався Летьє; він закотив штани і почав збирати губкою воду з підлоги.

— Які розрахунки? — не зрозумів Бруно.

— Щодо «часу набридання».

— А-а… Помовчали.

— Даремно ти з нею так… — докірливо кинув Корнєв, повертаючи вбік башту генератора.

Тоні зрозумів, про що мова.

— Ні, недаремно. Може, ми не повернемось. Навіщо їй потім любити спогади? Ждатиме не знати чого. Хай краще скоріше викине мене з голови. Нащо їй псувати собі життя!

— А дитина?

— Дитина?! — Тоні завмер з губкою в руках, на його ноги стікала вода. — Та ти що?

— Невже вона тобі нічого не казала? — здивувався Корнєв. — Оце так… дідько б вас забрав, молодих коханців! — він скрушно ляснув себе по боках.

Бруно спантеличено позирав то на Івана, то на Летьє: він почув про це вперше.

Через день двигуни остигли. Контейнери віддалились од зорельота на вісім тисяч кілометрів, але промінь прожектора наздоганяв їх у пустоті. В телескоп Корнєв розрізняв блискітки, що мерехтіли серед зірок: вони обертались після поштовху катапульти. Ось телескоп ледь помітно зсунувся, блискітки в окулярі зникли. Це Бруно спрямував зореліт на попередній курс. Корнєв вимкнув прожектор. На душі стало спокійно і порожньо.

Все було готове. На дисках автомата набрано «44600» годин: астронавтам доведеться на п’ять років виключитися з життя. Кнопка вмикання тепер була проведена в один з баків.

— До зустрічі коло Сонця! — Летьє вскочив у контейнер.

— До зустрічі!

Капітан заморозив товаришів, вліз у прохолодну воду свого контейнера, оглядівся: через п’ять секунд після того, як увімкнуться генератори УЗП, погасне світло, з двигунів ударить стовп вогню, зореліт розженеться до 0,91 світлової швидкості і летітиме, темний і безмовний, від оранжевої лжезорі за кормою. «Вимикаю час», — подумав Корнєв, набрав у легені повітря, пірнув і натиснув кнопку.

«Вимикаю час». Корнєв мимоволі мало не натиснув на кнопку вдруге. Він був майже певен, що система не спрацювала. Лише згадка про те, що сталось з ним минулого разу, утримала його руку. У відсіку було темно. Вода стала теплою. Мозок і тіло Корнєва зафіксували тільки дві події: погасло світло, вода враз нагрілась.

Капітан обережно виліз з контейнера, намацав на стіні вимикач, засвітив світло.

Нічого не змінилось у відсіку, тільки повітря стало задушливим, пахло залізом. Корнєв зняв кожух з автомата. Еге, так і є: латунні гвинтики позеленіли від дії повітря, олов’яні спаї у схемі стали сірими.

Перш ніж повернути до життя товаришів, капітан зайшов в обсерваторію. Зоряний тунель, у якому летів «Буревісник», виблискував яскравіше, побілів. Корнєв увімкнув протиобертання — тунель розсипався на зоряний порох. Під ногами сліпуче палала біло-жовта зоря. Через невагомість капітанові здавалося, що він падає на неї. «Сонце. Все гаразд».

Чекали третю годину. Тоні, знудившись, пішов в обсерваторію на кормі — подивитись, яке при такій швидкості зоряне небо позаду зорельота. Аскер сів біля душника кондиціонера, смакував першу після пробудження сигарету і слухав міркування капітана.