Привид часу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Твоя думка, Март?

Стефан підвівся, картинно сперся рукою на крісло і промовив, карбуючи кожне слово:

— Тобі більше щастило в прозі, — холодно зауважив капітан.

— Можна і прозою. У сиву давнину це називали: спалити кораблі, — Стефан похмурнів. — Шкода палити! Адже будували самі. Та якщо всі, то і я не відстану… До зорі так до зорі!

4. ЛЮДИНА У П’ЯТОМУ СТЕПЕНІ

Після обіду взялися до діла. Стефан Март замкнувся у радіорубці, поклав біля себе креслення і папки, ввімкнув лічильний автомат. Йому, головному конструкторові корабля, треба було з’ясувати, наскільки полегшити вагу зорельота, що саме викинути у простір, як демонтувати обладнання.

Бруно Аскер і Галина працювали у відсіку УЗП. Витрачати 600 днів на гальмування і новий розгін до субсвітлової швидкості із звичайним прискоренням в 1 g[7] було тепер неприпустимою розкішшю. Фізик придумав спосіб зекономити півтора року.

Галина, насупивши брови, зосереджено паяла останні проводки до схеми. Фізик протягнув проводи від електрощита і вставив у гнізда на панелі мініатюрні, схожі на чорненькі гудзички кристалоїди.

— Усе-таки страшнувато довіряти життя навіть найдосконалішим механізмам, — зітхнув він. — Одна ненадійна деталь, — і ми, обледенілі, мчатимемо мільйони років, аж поки згоримо біля якоїсь зорі.

— Не лякайтесь, Бруно, — тоненьким голоском зауважила Галина. — Вже 15 років ви тільки те й робите, що довіряєте своє дорогоцінне життя усяким механізмам. І нічого. А це навіть не механізми — електроніка.

— Людині все-таки властиво покладатися на себе, — розсудливо заперечив той, зачищаючи дріт, — або на товариша. Універсальність, живучість, талановитість, ініціативність — ось що притаманне людині. Це, на жаль, не властиве автоматам, дівчинко…

— Готової — Галина клацнула вимикачем. — Спробуємо… Ставлю видержку 10 хвилин.

Схема працювала чудово. Вода в контейнері під променями молекулярних генераторів перетворювалась у крижаний моноліт, потім через суворо встановлені для електронного реле проміжки часу моноліт знову перетворювався на воду. Галина задоволено поглядала на фізика.

— Так, так… — непевно промурмотів Аскер. — Тепер випробуємо інакше.

Він підняв схему і щосили жбурнув її на підлогу. Дюралева панель увігнулася.

Галина обхопила голову руками.

— Що ви зробили?!

— А прискорення у 80 g? — пояснив фізик. — Такий струс цілком можливий. — Ану, ввімкни тепер! — він подав погнуту панель.

Хоч як дивно — автомат працював. Тільки час видержок реле довільно змінився. Галина зітхнула, взялась перепаювати…

У цей час Корнєв і Летьє лазили по скобах і містках у шахті гіроавтомата. Над і під ними перехрещувалися тьмяно-лискучі вали з маховими дисками, зміїлися кабелі від електродвигунів.

— Тепер тільки на це і надія, — сказав пілот-інженер. — Бічні двигуни викидаємо, звичайно.

Летьє був похмурий: вони мали зруйнувати досконалу систему маневрування, яку він розробив і яка надавала зоряній машині рухливість живої істоти.

— Багато доведеться викинути. Більше, ніж залишити, — капітан вхопився за скобу.

Зверху над шахтою з’явилася голова.

— Іване, ти тут? — це був Стефан.

— Так.

— Зайди в радіорубку, — конструктор був чимось схвильований. — Тут таке виходить…

За півгодини капітан скликав у відсік управління всіх членів команди.

Стефан приколов до стіни відсіку кілька аркушів ватманського паперу. Корнєв підійшов до креслення.

— Тут усе передбачено, — сказав він. — Що викидати, послідовність демонтажу і таке інше. Тільки… — він нерішуче глянув на товаришів. — Мабуть, краще розповісти все по порядку. Основа розрахунку ось у чому…

[7] Прискорення земного тяжіння — 9,8 м/сек.2