Енн із Інглсайду: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гілберт заснув ледь не перш, ніж промовив останнє слово. Милий утомлений Гілберт! Мовчи, телефоне! Жодному з немовлят вона не дозволить потурбувати його.

Енн не хотіла спати. Вона була надто щаслива, щоб заснути одразу. Легко й нечутно вона зібрала розкиданий одяг, сіла при дзеркалі й розчесала коси — усміхнена, кохана жінка. Потім, надівши пеньюар, прослизнула по інших бік передпокою до кімнати синів. Волтер, Джем і Ширлі міцно спали у своїх ліжках. Миршавко, що пережив не одне покоління кошенят-мартоплясів, і став повноправним членом сім’ї, скрутився клубочком у ногах Ширлі. Джем заснув над «Книгою життя капітана Джима» — вона лежала, розгорнута, біля подушки. Який довгий став Джем під ковдрою! Скоро він буде зовсім дорослий — сильний, надійний хлопчина. Волтер усміхався вві сні, як той, хто пізнав чарівну таємницю. Віконна рама в місячних променях відкидала тінь на стіну понад його узголів’ям — виразну тінь у формі хреста. Багато років потому Енн згадуватиме цю тінь як лихе знамення далекого Курселетта[33] й солдатської могили «десь у Франції»[34]. Проте нині… то була лише тінь. Висип у Ширлі минув. Гілберт мав рацію. Він завжди мав рацію.

Нен, Ді та Рілла спали в сусідній кімнаті. Ді з розсипом чарівних рудих кучерів і засмаглою ручкою попід щокою, і Нен з довжелезними віями. Очі за цими повіками з тонкими прожилками були карі, достоту як батькові. Рілла спала долілиць. Енн перевернула її, та сонні оченята не розплющилися.

Сини й доньки так швидко ростуть. Невдовзі вони будуть дорослими юнаками й дівчатами. Мине дитинство, нетерпляче й сповнене солодких мрій. Кораблі вийдуть із безпечної гавані й попливуть до незнаних портів. Хлопці оберуть собі справу всього життя, а дівчата… о, вона мріє про дні, коли інглсайдськими сходами зійдуть красуні у весільних серпанках. Та ще кілька років вона плекатиме й настановлятиме їх, і співатиме їм пісень, яких співали своїм дітям — і їй, і Гілбертові — незліченні покоління матерів.

Енн вийшла в передпокій і підступила до вікна. Підозри, образи й ревнощі зникли там само, куди відходять зів’ялі ночі. Вона була весела, щаслива й радісна.

— Блайт! Я — Блайт[35], — проказала вона, сміючись із власного маленького каламбуру.

Унизу, під вікном, була чарівна таємниця нічного саду. Дальні пагорби, запорошені місячним сяйвом, здавалися фантастичними. А через кілька місяців Енн побачить ті самі промені понад туманними пагорбами Шотландії, понад Мелроузом[36] та руїнами Кенілворта[37], понад церквою на Ейвоні, де спить вічним сном Шекспір… а можливо, і понад Колізеєм, Акрополем… понад водами смутних рік, що протікають там, де стояли колись могутні, грізні імперії.

Ніч була прохолодна. Невдовзі надійдуть морозні осінні ночі — а тоді сніг, білий, холодний, глибокий зимовий сніг і нічні хуртовини — але то байдуже. Адже їх огортатиме чарівний дух камінного вогнища — хіба Гілберт не обіцяв їй дров із духмяної яблуні? Вогонь забарвить сірі дні, що неодмінно настануть. Що будуть їм кучугури й пронизливий вітер, коли в серцях палатиме любов, а назустріч ітиме весна? І шлях осяватимуть усі маленькі радощі життя.

Енн відвернулася від вікна. У білім пеньюарі та із двома товстими довгими косами вона знов була Енн із Зелених Дахів, Енн із Редмонду, Енн із маленького Дому Мрії, і сяяла яскравим внутрішнім світлом. З-поза відчинених дверей долинали тихі дитячі подихи. Гілберт, який рідко хропів, тепер явно похропував уві сні. Енн усміхнулася. На думку їй спали слова Крістіни, бідної бездітної Крістіни, що тільки й пускала маленькі глузливі стріли.

— Яка сім’я! — переможно мовила Енн.

[33] Курселетт — муніципалітет у французькому окрузі Пікардія. Упродовж Першої світової війни 12–15 вересня 1916 р. в околицях Курселетта відбулася битва в ході операції на Соммі, перемогу в якій здобули британські війська.

[34] «Десь у Франції» — популярна пісенька часів Першої світової війни.

[35] Гра слів: прізвище Блайт (Blythe) співзвучне з англійським словом blithe — щасливий, радісний.

[36] Містечко в Шотландії, де жив Вальтер Скотт.

[37] Місто в Англії; місце дії однойменного роману В. Скотта.