Енн із Інглсайду: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ми не патякаємо. Ділайла каже, що правил порушувати не можна. У неї несхитні принципи, Сьюзен. Ми пишемо одна одній записки й обмінюємося ними. І Ділайла відповіла: «Діано, ти можеш принести мені кісточку?» Мені на очі набігли сльози. Я віднесу їй кісточку — найбільшу з усіх м’ясних кісточок. Ділайла мусить добре харчуватися. Вона так виснажливо працює — як рабиня… рабиня, Сьюзен! Вона робить усю хатню роботу… ну, майже всю. А коли щось погано зроблене — нею трусять, мов грушею чи садовлять їсти на кухні зі слугами.

— У Грінів лише один наймит — хлопчина-француз.

— Ну, ото з ним вона і їсть. А він сидить босий і без куртки. Але Ділайла сказала, що це байдуже — тепер, коли я полюбила її. Сьюзен, її не любить ніхто в цілім світі, крім мене!

— Жахливо, — мовила Сьюзен із надзвичайно серйозним обличчям.

— Сьюзен, вона сказала, що, якби мала мільйон доларів, то віддала б його мені. Авжеж, я не взяла би — та хіба це не свідчить, яке в неї добре серце?

— Віддати мільйон так само легко, як сотню, коли не маєш ні того, ні іншого, — обачно завважила Сьюзен.

38

Діана була щаслива. Мама не ображалася й не мала власницького інстинкту. Мама все зрозуміла.

Мама й тато збиралися на вихідні до Ейвонлі й дозволили їй запросити Ділайлу Грін.

— Я бачила Ділайлу на пікніку недільної школи, — пояснила Енн у розмові зі Сьюзен. — Вона гарненька, чемна дівчинка… хоча напевне перебільшує, розповідаючи про себе. Можливо, її мачуха — справді сувора жінка, і я чула, що батько в неї має залізну вдачу. Може, у неї є сякі-такі негаразди й вона навмисне драматизує, щоб викликати співчуття.

Проте Сьюзен досі вагалася.

«Принаймні кожен, хто живе в домі Лори Грін, буде чистий», — утішала вона себе, радіючи, що із цією дитиною не матиме бодай потреби в густім гребінці.

Діана тільки й думала, що про майбутнє прийняття.

— Сьюзен, чи можемо ми подати печену курку до обіду? З начинкою. І пиріг — ви знаєте, як бідолашна дівчинка хоче колись скуштувати пиріг? У них пирогів не буває, бо її мачуха — страшна жаднюга.

Сьюзен радо пристала на ці побажання. Джем і Нен були в Ейвонлі, а Волтер — у Домі Мрії, в гостях у Кеннета Форда. Ніщо не могло затьмарити візиту Ділайли і, здавалося, він минув пречудово. Ділайла прибула в суботу вранці в гарненькім рожевім мусліновім платтячку — вочевидь одягу для неї мачуха не шкодувала — і з бездоганно чистими, на прискіпливу думку Сьюзен, вухами й нігтями.

— Це найщасливіший день мого життя! — пишно звірилася вона Діані. — О, який прекрасний будинок! І порцелянові песики! Ох, вони дивовижні!

Дивовижне було геть усе. Ділайла геть заялозила це безневинне слово. Вона помогла Ді розставити тарілки до обіду й зібрала букетик рожевої чини для вазочки в центрі стола.

— О, ти не знаєш, яка це втіха — робити щось тільки тому, що маєш бажання, — казала вона Діані. — Благаю, скажіть мені, чим іще допомогти?

— Можеш горіхів наколоти — увечері я пектиму торт, — відповіла Сьюзен, уже й собі зачарована вродою і тремким голосом Ділайли. Хтозна, може, та Лора Грін і справді катюга? Не конче ж усе про людину знати з її поведінки серед чужих. Ділайлі поклали повну тарілку м’яса, начинки й соусу, а другий шматок пирога вона дістала, навіть не натякаючи, буцім їй того хочеться.

— Я часто гадала, як це — з’їсти стільки, скільки подужаєш. О, це дивовижне відчуття, — сказала вона Діані, підводячись із-за столу.

Пообіддя вони провели дуже весело. Сьюзен дала Діані цілу коробку цукерок, і Ді поділилася ними з Ділайлою. Ділайлі сподобалась одна з Діаниних ляльок і Ді подарувала ляльку їй. Дівчата пропололи клумбу із братками, викопали кульбаби, що зухвало вдерлися на моріжок, і допомогли Сьюзен натерти столове срібло й приготувати вечерю. Ділайла була така вправна й охайна, що Сьюзен геть утратила пильність. Того дня сталося лише дві прикрості — Ділайла ненароком заляпала сукню чорнилом і загубила своє намистечко з перлів. Утім, Сьюзен вибавила пляму лимонним соком — рожева сукня при цьому теж полиняла, — а щодо намиста Ділайла сказала, що то байдуже. Усе байдуже, крім того, що вона в Інглсайді зі своєю любою Діаною.

— Хіба ми не спатимемо в кімнаті для гостей? — запитала Ді ввечері, коли настав час лягати. — Адже Ділайла наша гостя, Сьюзен.

— Завтра приїдуть твої мама й татко разом із тітонькою Діаною, — мовила Сьюзен. — Кімната чекає на неї. Але ви можете взяти до себе Миршавка, а в кімнаті для гостей йому було б не дозволено спати з вами.

— О, як гарно пахне постільна білизна, — сказала Ділайла, згорнувшись калачиком під ковдрою.

— Сьюзен виварює її з фіалковим коренем, — пояснила Діана.

Ділайла зітхнула.

— Я все думаю, чи знаєш ти, Діано, яка ти щаслива. Якби я мешкала в такім домі… але це моя доля, і я мушу примиритися з нею.

Сьюзен, обходячи кімнати, перш ніж влягтися самій, принесла їм булочок із кленовим сиропом і наказала не теревенити й спати.

— Я ніколи не забуду вашої доброти, панно Бейкер, — вимовила Ділайла тремким від хвилювання голосом. Сьюзен пішла до себе, міркуючи, що ніколи в житті не стрічала чемнішої й чарівнішої дівчинки. Звісно, вона була упереджена до сердешної Ділайли Грін. Утім, наступної ж миті Сьюзен спало на думку, що, як на дитину, котра потерпає від голоду, Ділайла має надто округлі форми.

Наступного дня Ділайла пішла додому, увечері ж приїхали мама з татом і тітонькою Діаною. А в понеділок ударив славетний грім серед ясного неба.