— Мені немає чого більше заперечувати. Я тільки запитаю вас, капітане, як ви освітлюєте собі дорогу в глибині океану?
— Апаратом Румкорфа, пане Аронакс. Якщо резервуар з стиснутим повітрям носять на спині, то цей апарат прикріплюють до пояса. Він складається з елемента Бунзена, який я заряджаю не двохромокислим калієм, а натрієм. Індукційна котушка збирає добуту електрику і направляє її до ліхтаря особливої конструкції. У цьому ліхтарі є скляна звивиста трубка, яка має в собі розріджений вуглекислий газ. Коли апарат діє, газ починає світитися, даючи безперервне білувате полум’я. Отже, озброєний таким чином, я дихаю і бачу під водою.
— Капітане Немо, на всі мої заперечення ви дали такі вичерпні відповіді, що я не смію більше ні в чому сумніватися. І все ж, якщо я визнаю себе переможеним апаратами Руквейроля та Румкорфа, то у мене є застереження щодо рушниці, якою ви хочете мене озброїти.
— Ця рушниця не потребує пороху, — сказав капітан.
— Значить, вона заряджається повітрям?
— Безперечно. Як же, посудіть самі, я можу виготовити порох на кораблі, не маючи ні селітри, ні сірки, ні вугілля?
— Проте щоб стріляти під водою, яка у вісімсот п’ятдесят п’ять разів щільніша за повітря, треба подолати значний опір, — сказав я.
— Це не заважає моїм рушницям стріляти. До речі, існують деякі гармати, вдосконалені після Фултона англійцями Філіппом Колем і Берлеєм, французом Фурсі та італьянцем Ланді, з особливою системою затворів — вони можуть стріляти і в таких умовах. Але повторюю вам, не маючи пороху, я заміняю його повітрям під високим тиском, яке мені постачають насоси “Наутілуса” у величезній кількості.
— Однак це повітря повинно швидко вичерпуватися.
— Ну й що з того? Хіба в мене немає резервуара Руквейроля, який може при потребі постачити мене повітрям? Для цього досить повернути кран. А в тім, пане Аронакс, ви побачите самі, що в час підводного полювання не витрачається багато ні повітря, ні куль.
— І все ж мені здається, що в цій напівтемряві і в такому рідинному середовищі, дуже щільному порівняно з атмосферою, постріли не можуть сягати далеко і рідко бувають смертельні.
— Навпаки, пане, всі постріли цієї рушниці смертельні, і якщо тільки вони зачепили тварину, нехай навіть злегка, вона неодмінно падає, вражена на смерть.
— Чому?
— Тому що ця рушниця стріляє не звичайними кулями, а маленькими скляними кульками, винайденими австрійським хіміком Ленібреком; у мене їх значний запас. Ці скляні кульки, вкриті стальною оболонкою і наповнені для ваги свинцевим ядром, є справжні маленькі лейденські банки, в яких електрика має дуже високу напругу. При найменшому дотику вони розряджаються, і тварина, хоч яка б вона була сильна, падає мертва. Додам, що ці кульки не більші за дріб номер чотири і що звичайний рушничний заряд може вміщувати їх до десяти.
— Не заперечую більше, — сказав я, підводячись з-за столу. — Мені залишається тільки взяти рушницю і піти туди, куди підете й ви.
Капітан Немо провів мене до корми “Наутілуса”. Проходячи мимо каюти Неда й Конселя, я покликав своїх товаришів, які одразу ж пішли слідом за нами.
Потім ми увійшли до каюти, розташованої біля машинного залу, де повинні були одягнутися для прогулянки.
РОЗДІЛ XVI
Прогулянка по рівнині
Ця каюта була, власне кажучи, арсеналом і гардеробною “Наутілуса”. Дюжина скафандрів висіла на її стінах, чекаючи мисливців.
Нед Ленд, поглянувши на них, виявив сильне небажання одягати їх.
— Але, мій хоробрий Неде, — сказав я, — ліси острова Креспо — це тільки підводні ліси!
— Оце так! — пробурмотів розчарований гарпунник, бачачи, як розлітаються його мрії про свіже м’ясо. — А ви, пане Аронакс, теж думаєте влізти в цей одяг?
— Так треба, містере Нед.
— Воля ваша, — відповів гарпунник, знизуючи плечима, — а щодо мене, то коли мене не примусять силою, я ніколи в нього не влізу.
— Вас ніхто не примушуватиме, містере Нед, — сказав капітан Немо.
— Ну, а Консель рискне? — запитав Нед.
— Я піду скрізь, куди піде пан, — відповів Консель. На поклик капітана прийшли двоє чоловіків з екіпажу допомогти нам надіти важкий непромокальний одяг, який був зроблений з суцільних кусків резини і міг витримувати значні тиски. Можна сказати, він був схожий на старий військовий обладунок, гнучкий і водночас пружний. Цей одяг складався з штанів і куртки. Штани закінчувалися товстими черевиками на важкій свинцевій підошві. Тканина куртки була натягнута на мідні обручі, які захищали груди від тиску води і дозволяли легеням вільно дихати; рукава куртки закінчувалися м’якими рукавичками, що нітрохи не перешкоджали рухам руки.
Як видно, ці скафандри були вдосконалені значно краще за недоладний одяг, винайдений у XVIII столітті, за всі оті лати з пробкового дерева, камзоли без рукавів, морський одяг, ящики і т. д., хоч би як їх розхвалювали.
Капітан Немо і один з його товаришів — зовні справжній Геркулес, який, очевидно, мав дивовижну силу, Консель і я швидко одягли скафандри. Тепер залишалося тільки просунути голову в металеву кулю. Але перш ніж це зробити, я запитав у капітана дозволу оглянути призначені нам рушниці.
Один з матросів “Наутілуса” подав мені просту на вигляд рушницю, приклад якої, зроблений із сталі і порожнистий всередині, був досить великого розміру. Він служив резервуаром для стиснутого повітря, яке виходило в ствол рушниці, як тільки відкривався клапан, що приводився в рух собачкою. Ящик для куль, зроблений у найтовщому місці приклада, вміщував близько двадцяти електричних куль, які з допомогою пружини автоматично направлялися в дуло рушниці. Як тільки раз вистрелив, одразу ж готовий був для пострілу новий заряд.