Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чому ж! Абсолютно справжнє! — підхопившись від подиву зі стільця, сказав містер Тейт. — У тому-то й річ! Сексуальні втіхи доступні кожному. Боже мій, це ж найдешевша штука у всьому всесвіті після людського життя. Але кохання — це рідкісний, особливий товар, його можна знайти лише на Землі. Ви читали нашу брошуру?

— Про тіла на темному морському узбережжі? — запитав Саймон.

— Саме так. Це я її написав. У ній гарно передано почуття, чи не так? їх не можна мати до будь-кого, містере Саймон. Ці почуття можна мати лише до того, хто кохає вас.

— І все ж це несправжнє кохання, чи не так? — із сумнівом у голосі промовив Саймон.

— Звісно, справжнє! Якби ми продавали підроблене кохання, то так його і називали б. Закони про рекламу на Землі дуже суворі, запевняю вас. Тут можна продавати що завгодно, але обдурювати споживачів не можна. Це — етика, містере Саймон!

Тейт відсапався і продовжив спокійнішим тоном:

— Ні, сер, тут немає жодної помилки. Наш продукт -це не замінник. Це саме те почуття, яке оспівували поети протягом тисячоліть. З допомогою чудесних засобів сучасної науки ми можемо надати це почуття у ваше розпорядження, коли вам заманеться, у привабливій упаковці, зручне у використанні та за сміховинно низькою ціною.

— Я уявляв його дещо більш... спонтанним, — сказав Саймон.

— Так, у спонтанності є свої принади, — погодився містер Тейт. — Наші дослідницькі лабораторії зараз працюють у цьому напрямі. Повірте мені, немає нічого, що наука не могла б створити, коли існує попит.

— Усе це мені не подобається, — сказав Саймон, підводячись зі стільця. — Краще піти подивитись кіно.

— Зачекайте! — вигукнув містер Тейт. — Ви, мабуть, гадаєте, що ми намагаємося вам щось нав'язати. Ви, напевно, вважаєте, що ми познайомимо вас із дівчиною, яка вдаватиме, ніби кохає вас. Так?

— Певно, так.

— Якраз ні! По-перше, це було б надто дорого. По-друге, амортизація дівчини була б колосальною. До того ж їй було б психологічно дуже важко жити в умовах брехні такої глибини й масштабу.

— Тоді як ви це робите?

— Ми використовуємо наші знання науки та людського мислення.

Для Саймона це було китайською грамотою. Він рушив до дверей.

— Скажіть, будь ласка, — сказав містер Тейт. — На вигляд ви тямуща молода людина. Невже ви не зможете відрізнити справжнє кохання від несправжнього?

— Звісно, зможу.

— От вам і гарантія! Якщо наша послуга вас не задовольнить, можете не платити нам ані цента.

— Я подумаю, — сказав Саймон.

— Навіщо чекати? Провідні психологи кажуть, що справжнє кохання зміцнює нервову систему, відновлює здоров'я, заспокоює вражене самолюбство, сприяє відновленню гормонального балансу й поліпшує колір обличчя.

У коханні, яке ми пропонуємо, є все: глибока й стала прихильність, нестримна пристрасть, повна відданість, майже містичне обожнювання ваших вад і чеснот, щире прагнення робити приємне. І на додаток до всього лише «Корпорація «Кохання» може запропонувати вам неповторну мить, сліпучий спалах кохання з першого погляду!

Містер Тейт натиснув кнопку. Саймон нерішуче насупився. Двері відчинилися, увійшла дівчина, і Саймон втратив здатність тверезо мислити.

Вона була висока й струнка, з каштановим волоссям з вогненно-рудим відтінком. Саймон нічого не міг сказати про її обличчя, крім того, що його очі застелили сльози. А якби його запитали про її фігуру, він мабуть убив би того, хто питав.

— Міс Пені Брайт, — сказав містер Тейт, — познайомтесь з містером Альфредом Саймоном.

Дівчина спробувала говорити, але не могла вимовити ані слова. Саймон теж втратив дар мови. Він дивився на неї і знав: все інше не мало значення. До самих глибин свого серця він знав, що кохає. Кохає по-справжньому і беззастережно.

Вони одразу ж вийшли, взявшись за руки, сіли в реактивний гелікоптер і приземлилися біля невеликого білого котеджу, що стояв серед соснового гаю на березі моря. Вони розмовляли, сміялися й пестили одне одного, а згодом у променях сонця, що сідало за горизонт, Пені здалася Саймонові богинею вогню. У блакитних сутінках вона глянула на нього своїми величезними темними очима, і її знайоме тіло знову стало загадковим. Зійшов місяць, яскравий і божевільний, і перетворив плоть на тінь, і вона плакала, вдаряючи його в груди своїми маленькими кулаками, і Саймон теж плакав, хоча й не знав чому.

Нарешті, настав ранок, слабкі й тривожні промені світанкового сонця виблискували на пересохлих губах закоханих і тілах, що сплелися в обіймах, приголомшені шумом хвиль і божевільною пристрастю.

Опівдні вони повернулися до офісу «Корпорації «Кохання».

Пені стисла його руку й зникла за дверима.