Втрачений скарб. Інший світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні. Це зовсім інша річ… Ви в мене бували. Пам’ятаєте ті два пейзажі, що я привіз із Москви?

— Пам’ятаю, маестро. Але… — художник знизав плечима. — Я нічого особливого в них не бачу.

— Я теж, Прежан. І все-таки я певен, що, коли ми добре пошукаємо, то зможемо знайти не в них, а під ними щось дуже цікаве.

— Он як? А що саме ви хочете під ними знайти?

— Боровиковського! Ви бачили у мене два портрети його роботи, які я купив у князя Оболенського?

— Бачив.

— Два московські пейзажі треба нанести на Боровиковського так, щоб було видно розчистку. Розумієте?

— Починаю розуміти, маестро, — пильно дивлячись на співрозмовника, сказав Прежан.

— Я не мав сумніву, що ви мене зрозумієте…

Кортец присунувся ближче до молодого художника і зашепотів йому щось просто у вухо з піратською сережкою.

Допит з тортурами

Мати Джейка Бєльського, Тереза Бодуен, стала другою жінкою російського емігранта князя Бєльського, коли їй було тридцять років. Вона назвала сина Жаком — на честь свого батька. Колись Андрій Бєльський був багатий, але на час народження Жака встиг розтринькати своє багатство і вмовив дружину переїхати в Сполучені Штати. Тут його далека родичка, княгиня Олександра Толстая, обіцяла йому «доходне місце». В антирадянському гуртку Толстої Андрієві Бєльському запропонували виступати на зборищах реакційних організацій з «інформацією» про знущання, які він нібито витерпів з боку більшовиків у 1917 році. Та для таких виступів потрібна була багата уява, якої князь Андрій Бєльський не мав зовсім, і через те йому незабаром довелося припинити свої виступи і влаштуватися клерком у контору податкового інспектора. Ця посада з часом перейшла у спадщину його синові, який уже змужнів і перетворився із Жака в Джейка.

Молодий Бєльський не дуже був захоплений своєю професією, тим більше, що він успадкував від матері природну кмітливість і справляв враження недурного юнака. Проте життєвий досвід навчив його, що одним розумом в Америці нічого не досягнеш. Не допоможе й освіта. Його батько закінчив Петербурзький університет, але далі клерка в Штатах не пішов, тому що був людиною надзвичайно непрактичною. В цій останній обставині Джейк переконався, коли батько перед смертю розповів йому про тайник у якомусь монастирі, де в XVI столітті, за його словами, була захована бібліотека візантійської царівни Зої. При цьому старий передав синові титульну сторінку від старовинної книги (з планом тайника), яку цар Іван Грозний подарував своєму другові, боярину Бєльському, одному з предків Джейка.

Виявляється, таємниця надзвичайно цінної колекції була відома Андрієві Бєльському багато років, але він не зумів скористатися з неї.

Цілих два роки розмірковував Джейк Бєльський над тим, як роздобути зібрання стародавніх рукописів, що коштували неабиякі гроші, і нарешті прийшов до висновку, що пробратися в Росію, відшукати там книжковий скарб і вивезти його за кордон без сторонньої допомоги йому ніяк не вдасться… Але кому можна довірити свою таємницю в країні, де панує закон джунглів, де сам Джейк почуває себе лише слабою очеретинкою в джунглях? Навіть з матір’ю не міг порадитися Джейк, тому що батько заборонив говорити з нею про російський тайник.

«Вона скиглитиме, що ти загинеш у Росії, і все зіпсує».

Тоді Джейк рискнув промацати ґрунт у декого з російських емігрантів. Він сказав, що хоче пробратися в Росію, — там батько закопав у поміщицькому саду родинні дорогоцінності.

Один з друзів Корейського, барон Віттельсбах, звів Джейка з Семюелем Греггом. Це був крупний акціонер і фактичний хазяїн Міжнародного антикварного тресту.

Маючи широко розгалужену агентуру, цей трест вишукував і скуповував у всіх країнах твори живопису, скульптури, дорогоцінні рукописи і книги, особисті речі, що належали знаменитим людям (історичним особам, спортсменам і артистам, дипломатам і «великим» злочинцям). Купуючи і перекуповуючи справжні і сумнівні цінності, трест широко практикував також і фабрикацію різноманітних підробок. Не гребував він і одвертими авантюрами. Одним з типових подвигів тресту була шахрайська витівка з Коптським євангелієм.

Агенти тресту пронюхали, що в Ленінграді, в одному книгосховищі, є старовинне рукописне євангеліє, написане в XI столітті мовою єгипетських християн (коптів). Спершу власником цього рукопису-книги був славнозвісний Афонський монастир,[2] а потім, у першій половині XIX століття, монастир подарував Коптське євангеліє російському цареві Миколі І. Після революції цінна стародавня книга стала надбанням радянського народу. В 30-х роках, установивши контакт з ігуменом Афонського монастиря, антикварний трест запропонував своєму агентові Кортецу за будь-яку ціну придбати в Ленінграді Коптське євангеліє. За оцінкою досвідчених антикварів, ця книга коштувала 150 тисяч доларів. Кортец запропонував книгосховищу 300 тисяч доларів. Радянські організації вирішили продати книгу, але тільки-но вона потрапила до рук тресту, як афонський ігумен, за згодою Семюеля Грегга, звернувся в суд з проханням повернути монастирю «древню святиню», немовби викрадену комуністами. Антикварний трест проти позову монахів не заперечував, але подав позов на радянське торгпредство на суму 300 тисяч доларів…

Авантюра провалилась, бо радянські юристи показали дарчий запис, зроблений у свій час монастирем на ім’я царя Миколи І. Коптський рукопис виявився, таким чином, не власністю Афонського монастиря, а надбанням радянського народу… Авантюристи пошились у дурні, а козлом відпущення став Кортец. Грегг звинуватив його у млявості, невправності — в тому, що «нащадок великого конквістадора» не знайшов завчасно в Ленінграді дороги до людей, які заздалегідь знищили б дарчий запис Афонського монастиря.

Такий був антикварний трест, з головою якого, Семюелем Греггом, і познайомився Джейк Бєльський.

Горилоподібний хрипун Грегг недовго розмовляв з Джейком. Він переглянув документи Джейка і пергаментний аркуш, далі мовчки написав записку Кортецу і чек на тисячу доларів.

— Негайно вирушайте в Париж, — сказав він. — Знайдіть там Кортеца. Адресу вам дадуть. Я фінансую всю цю операцію. Ви одержите десять процентів від чистої виручки, Кортец — п’ятнадцять. Від нього залежить усе. Про деталі домовитеся з нашими юристами. Гуд бай!

Усе це Джейк згадав на другий день після візиту до Кортеца, ідучи по Рю де Ор’янт до вілли «нащадка великого конквістадора». Згадав він і про те, як учора, попрощавшись з Кортецом, ткнув у чіпку руку Мадлен ще один папірець, на цей раз п’ятидоларовий, і попросив Мадлен прийти увечері в будь-який час у кафе «Сурір». йому довелося ждати довго, але Мадлен усе-таки прийшла й одразу ж почала базікати про своїх залицяльників та подруг. Потім вона випила чарку шартреза і викурила сигарету. Про Кортеца Мадлен розказала, що він прийшов додому пізно і в гарному настрої, а на запитання, чи приймати завтра мосьє Бєльського, відповів: «Неодмінно».

— Він додав: «Не забудьте приготувати сніданок на двох», — щебетала Мадлен. — Ви повинні знати, що мосьє Кортец частує тільки того, кого вважає корисною для себе людиною. Джейк, мені здається, що з його допомогою ви заробите багато грошей. Я не перший день знайома з мосьє Кортецем і навчилась угадувати…

Джейк знизав плечима:

— Це залежатиме тільки від нього…

— О, ви, напевне, не забудете тоді скромну маленьку Мадлен, яка так старалася, щоб мосьє Кортец вас пр. ийияв! — вигукнула Мадлен і кинула на Джейка з-під фантастичних вій один з тих поглядів, які вважала «запалюючими».

Джейк зметикував, що непогано було б взагалі мати Мадлен спільницею при здійсненні «монастирської операції» (так він у думці зашифрував свій план). Джейк не мав сумніву, шо в холостяцькому домі Кортеца Мадлен не обмежується роллю покоївки. Тому він швиденько витяг з жилетної кишені витончений янтарний мундштучок (батьків подарунок) і підніс його Мадлен.

[2] Розташований недалеко від м. Салоніки, в Греції.