Втрачений скарб. Інший світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Якусь мить Кортец спантеличено дивився на Джейка Бєльського, Потім засміявся і сказав:

— Пізнаю містера Грегга! Він уміє здобувати користь навіть з невдачі. Ваш провал призведе до скандалу з росіянами. А за це дехто в Штатах з радістю оплатить вам два-три роки тюрми.

Очевидно, Кортец угадав. Почувши про в’язницю, Джейк Бєльський не зблід і не вкрився холодним потом. Навпаки, він став хитро посміхатися і сказав:

— Думаю, що до тюрми справа не дійде, сер. У Росії я маю намір діяти обережно. Ви ж стоятимете осторонь усього того, що мені там треба буде проробити. Що ж до французьких властей, то і тут можна буде все передбачити і застрахуватися від неприємностей.

— Як?! — люто поводячи очима, поцікавився Кортец.

— Не хвилюйтеся, сер, це шкідливо, — тихо й переконливо мовив князь. — Мій батько повідомив мене, що тут, у Франції, і в Італії живуть нащадки Фоми Палеолога, батька царівни Зої. Вони — прямі спадкоємці великої княгині московської Софії Палеолог, бо в Росії після смерті дітей Івана Грозного її нащадків не лишилось…

— Хто живе у Франції? — швидко запитав Кортец.

— Мадам де Брентан, дочка князя Джованні Ласкаріса Палеолога, — помовчавши трохи, відповів Джейк Бєльський.

«Спеціаліст по живопису» посміхнувся.

— Я бачу, ваш татусь був страшенно передбачливою людиною. Він дуже хотів сягнути далі, ніж боярин Іван Бєльський, і роздобути не одну лише антологію візантійських поетів.

— Так, він усе життя плекав цю мрію, — сказав Джейк Бєльський. — Але батько найменше за все думав про гроші. Він тільки хотів помститися своєму братові, князю Платону, який відбив у нього дружину, красуню Ежені де Мерод… Цю історію я розповім вам іншим разом.

Кортец уважно подивився на російсько-американського князя і подумав уже без будь-якої неприязні: «Гм! А він, здається, не дурний, цей жовторотий Джейк. Семюель Грегг недаром поставив на нього…»

— Гаразд! — сказав він. — Я нічого ні вам, ні містерові Греггу не обіцяю. Але, не розголошуючи ваших замислів, я дещо розвідаю, промацаю подекуди ґрунт і тільки після цього зможу дати остаточну відповідь. Цей архаїзм залиште у мене. — Кортец кивнув на трубку пергаменту. — Якщо ви, звісно, мені довіряєте. Мені треба показати його одній тямущій людині, що добре знає візантійську літературу й багато чого іншого.

— Звичайно, сер! — з самовідданою готовністю вигукнув Джейк Бєльський. — Будь ласка, лишіть у себе цей пергамент. Батько сказав, що він принесе щастя тому, хто захоче приєднати цю титульну сторінку до книги, од якої вона відокремлена.

Він устав, Кортец натиснув кнопку дзвінка.

— Приходьте завтра.

— З приємністю, сер.

— Не «сер», а «мосьє», — поблажливо виправив Кортец. — Звертання «сер» у Франції багато хто не любить. Та й не тільки у Франції.

— Розумію, мосьє…

Зашелестіла шовкова спідниця. Мадлен, увійшовши, відразу зрозуміла, що молодий американець недаремно позбувся долара, коли настійливо просив її доповісти про себе Кортецу.

— Мадлен! — пихато виголосив Кортец. — Князь Джейк Бєльський завтра буде у мене о десятій ранку. Проведете його прямо в кабінет.

Мадлен граціозно зробила кніксен перед князем Джейком Бєльським.

У кафе «Гуінплен»

Того ж дня Педро Хорхе Кортец відвідав кафе «Гуїнплен». Він давно тут не був, але завсідники впізнали його відразу. Це були маршани — перекупники картин, небагаті антиквари, молоді художники, що вже багато років «подають надії», натурщиці, любителі картин і рідкісних речей. У кафе, як завжди, було шумно, та шум посилився, коли в дверях з’явилася масивна постать Кортеца. Серед відвідувачів було немало тих, на кому іноді непогано заробляв мосьє Кортец, і тих, хто іноді заробляв (не дуже багато) з його допомогою. Почулися вигуки:

— Ого! Дон Педро власною персоною!

— Великий конквістадор із Стамбула!

— Салют, мосьє Кортец! Сідайте! Відповідаючи на вітання і помахуючи волосатою рукою з блискучим камінням на коротких пальцях, мосьє Кортец уважно оглядав зал.

— Він когось шукає… — сказала маленька натурщиця з великим черепаховим гребенем у золотій копиці волосся.

— Та вже, певно, не тебе, — відповів їй молодий кудлатий художник з старовинним жабо замість комірця і великою піратською сережкою в лівому вусі.

— Хтось сьогодні заробить, — меланхолійно промовив старий «маршан», проводжаючи Кортеца кислим поглядом. — Це спритник…