— А ось тут лінію вашого шляху перетинає інша лінія, — вказала пальцем Тася.
— Ага! Так ось де треба повертати вбік! Але де ж він, цей перехід? Ми обмацали там кожний сантиметр стіни!
— Треба полічити кроки, а потім вирахувати, на якому відтинку шляху міститься стик з іншою лінією.
Волошин схопився.
— Зараз. Я лізу в тунель негайно.
— Що ви, Ваню!.. Самі?.. — злякано прошепотіла Тася. — Візьміть хоч мене.
— Ні, ні! Ні в якому разі!
— Я розбуджу Руднєва.
— Не треба… Я повинен перевірити. Не люблю марних тривог. Ви тільки повартуйте біля виходу. Коли щось трапиться, я вистрілю, і ви покличете Руднєва…
Тася покірно попростувала за ним.
— Але перший спуск нічого не дасть. Я тільки полічу кроки, а потім ми визначимо, де стик, — збуджено говорив Волошин.
Він спустився в тунель і на цей раз повернувся дуже швидко.
— Тисяча триста шість кроків! — повідомив він. — Де знімок, Настусенько?
З допомогою нитки вони визначили, що стик знаходиться десь між сімсот п’ятдесятим і вісімсотим кроком…
Волошин знову спустився в склеп. Швидко пройшовши сімсот п’ятдесят кроків, він почав просуватися повільніше, старанно освітлюючи стіни, підлогу й склепіння, оглядаючи і простукуючи їх. Раптом йому здалося, що підлога в одному місці відізвалася лунко. Він підскочив. Справді, відчувалося, що глина в цьому місці лише насипана на кришку якогось люка.
«Отже, головний тунель десь внизу?» — Волошин почав руками розгортати глину. Та це було нелегке заняття. Шар глини товщиною близько двадцяти сантиметрів покривав дубову кришку.
Волошин хотів було покликати когось, але пустотливе бажання все узнати самому стримало його. Зміркувавши, що проникнути в нижній тунель можна тільки піднявши кришку з глиною, він зрозумів: треба шукати якесь кільце або ручку в цій кришці.
«Інакше як же її піднімають? — подумав Волошин. — Треба чимось намацати кільце під глиною».
Але нічого під руками не було, і він помчав по тунелю до гробниці.
Виплигнув із склепу, наче покійник, який щойно воскрес і був дуже радий цьому.
— Знайшов! — сипло зашипів він. — Настусенько! Я знайшов хід до другого тунелю!..
— Невже? — зраділа Тася. — Я зараз покличу Руднєва.
— Ні в якому разі! Я хочу перевірити сам, один…
— Честолюбство?.. А я тут тремчу від страху за вас!
— Нічого не бійтеся. Я зараз… Мені потрібна якась річ. Ага! Ось!..
Він висмикнув залізний прут з напіврозваленого ґратчастого вікна каплички і, бадьоро помахавши Тасі рукою, спустився вниз.
Тайник
Увійшовши в глину біля самої стіни, прут раптом уперся в щось металеве і зсковзнув. Волошин гарячково пошарив прутом і виразно почув залізний скрегіт. Шар глини тут був набагато тоншим, ніж над усією кришкою.
Порившись у глині, Волошин намацав велике залізне кільце і потяг його. Але йому треба було стати так, щоб не тиснути на кришку. Після трьох невдалих спроб він нарешті підняв кришку і відкинув її до стіни.
В чорну глибину йшли сходинки дерев’яної драбини… Повагавшись з хвилину, Волошин дістав ТТ, ще вдень переданий йому Руднєвим, і почав поволі спускатися. Нога стала на земляну підлогу… Він прислухався… Тихо… Озирнувся, посвічуючи ліхтарем, і побачив темні стіни низького ходу, видовбані в камені-пісковику… Подумав: «Колись тут було дно озера… Ну що ж, побредемо, пошукаємо». На хвильку майнула зловісна думка: «А що як він тут причаївся? Торохне по голові сокирою, і вистрілити не встигнеш…»