— Це буде ваш другий безглуздий вчинок, товаришу Богемський, — не озираючись, промовив Кортец.
— А який був перший?
— Листи на Ординці. Вони нічого нам не дали, але, мабуть, уже пустили по нашому сліду якогось сищика.
— Дурниця!
— Дай боже, товаришу Богемський, щоб це виявилось дурницею. Але з цим конвоїром ми не привертаємо нічиєї уваги.
Кортец підійшов до озера. Вода, схвильована легеньким вітерцем, виблискувала дрібними брижами; хвильки поспішали до монастиря, мов натовп паломників, але на березі шлях їм перепиняли гладенько відшліфовані багатопудові валуни.
— Спитайте його, звідки це каміння, — звернувся до Джейка Кортец.
Джейк знизав плечима: питання здавалося йому пустим. Але все-таки він переклав його, байдуже дивлячись у каламутні, блукаючі очі старика.
— Звідти… — кивнув старик на високі фортечні стіни монастиря і додав, з зусиллям вимовляючи кожне слово: — Монахи кидали їх… на голови… на голови іноземним гостям…
— Ого! — не дочекавшись перекладу, весело вигукнув по-французькому Кортец. — Ви відчуваєте, товаришу Богемський, який камінь кинув у мій іноземний город цей мельник з опери «Русалка»?
Старик уважно дивився на Кортеца з-під своїх сивих, навислих брів.
— Що сказав… цей пан? — запитав він, звертаючи погляд на Джейка.
— Він каже, що ви схожі на мельника з опери «Русалка», — зневажливо відповів Джейк.
Старик заквоктав, наче глухар на токовищі. Він сміявся і трусив скуйовдженою головою.
— Який я мельник? Я ворон тутешніх місць! — сердито сказав він, раптом обірвавши сміх.
Джейк і Кортец перезирнулися.
— Цікаво… — після довгої паузи промовив по-французькому Кортец, втупившись у старого сторожа.
— Цей столітній пень, виявляється, щось тямить в операх і навіть уміє говорити дотепи.
Джейк уже позирав на старика сторожко й підозріливо, але той не звертав уваги ні на нього, ні на Кортеца. Вмостившись на одному з валунів і скинувши рудого чобота, він заходився перемотувати буру смердючу онучу.
— Гм… дивний старик, — тихо промовив Джейк.
— Думаю, що не завжди він носив онучі… — резюмував Кортец і додав не зовсім упевнено: — Як по-вашому, товаришу Богемський, чи не розуміє він наших з вами розмов?..
Джейк ще раз уважно поглянув на старика і відповів Кортецу, на цей раз по-англійському:
— А дідько його знає! Треба перевірити.
— Говоріть і далі по-французькому і не звертайте на нього уваги, — теж по-англійськи запропонував Кортец і тут же перейшов на французьку: — Отже, товаришу Богемський, вам довелося вчора почути тут, у монастирі, цікаву лекцію професора Стрілецького про поїздку Івана Грозного в Сіверський монастир у 1557 році?
— О так, мосьє!.. — жваво підтвердив Джейк. — Професор Стрілецький дуже докладно описував своїм молодим друзям візит Грозного до цього монастиря.
— А чого приїжджав сюди цар Іван Грозний? — з удаваною цікавістю запитав Кортец, скоса поглядаючи на сторожа.
— Він привіз сюди і сховав у монастирі якісь книги, мосьє…
Тим часом дід Антон уже перевзув одного чобота і готувався взятися за другу онучу, але валун, на якому він сидів, очевидно, здався йому незручним. Сторож підвівся і, вибравши інший камінь, круглий, наче велетенський череп, пристроївся ближче до Джейка.
— Професор збирається шукати тут книжковий скарб Грозного?: — запитав Кортец.
— Так, мосьє… — відповів Джейк. — Незважаючи на свій поважний вік, це дуже енергійний учений.