Гаррі Поттер і келих вогню: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Вибачте, - прошепотіла вона.

- Гаррі, настоянка, - швидко проказала місіс Візлі і витерла долонею очі.

Гаррі похапцем вихилив решту настоянки. Зілля подіяло миттєво. Важкі хвилі непереборної сонливості затопили його, він упав на подушку і всі думки поділися невідомо куди.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ -

Початок

Коли через місяць Гаррі згадував події тих днів, то усвідомлював, що в пам'яті залишилося всього кілька спогадів - можливо, тому що пережиті ним пригоди були занадто яскравими, щоб запам'ятати ще щось. Усі спогади були для нього дуже болісні. Найгіршою була зустріч із подружжям Діґорі на другий день.

Вони не звинувачували його в тому, що сталося. Навпаки - обоє дякували за повернуте їм Седрикове тіло. Містер Діґорі майже весь час схлипував. А от горе місіс Діґорі було вище за сльози.

- Він майже не мучився, - сказала вона після розповіді Гаррі про Седрикову смерть. - До того ж, Амосе... він помер, коли виграв турнір. Він, мабуть, був щасливий.

Коли вони підвелися, місіс Діґорі поглянула на Гаррі й сказала:

- Бережи себе.

Гаррі схопив торбу із золотом, яка лежала на тумбочці біля ліжка.

- Візьміть, - пробурмотів він. - Воно мало належати Седрикові, він добрався до Кубка перший... візьміть...

Та місіс Діґорі позадкувала:

- Ні-ні, це твоє, ми не можемо...

*

До ґрифіндорської вежі Гаррі повернувся аж на другий вечір. Герміона та Рон розповіли, що під час сніданку Дамблдор звернувся до всієї ніколи. Він попросив усіх не займати Гаррі, не розпитувати й не вимагати розповідей про те, що сталося в лабіринті. Більшість учнів обходили Гаррі, уникаючи його погляду. Деякі шепотілися, затуляючи роти долонями, коли він проходив повз них. Напевно, чимало з них повірили статті Ріти Скітер про те, який Гаррі Поттер неврівноважений і небезпечний. Можливо, вони мали свої власні версії Седрикової смерті. Та Гаррі було байдуже. Йому більше подобалося проводити час з Роном та Герміоною, розмовляти про щось інше, або просто сидіти й дивитися, як вони грають у шахи. Здавалося, що друзі досягли такого розуміння, коли вже не обов'язкові слова; кожен чекав знаку про те, що діється за межами Гоґвортсу, і розумів, що, поки достеменно нічого невідомо, нема ніякого сенсу обговорювати події, які можуть статися. Лише раз вони зачепили цю тему: Рон розповів Гаррі про зустріч місіс Візлі з Дамблдором перед її поверненням додому.

- Вона ходила питати, чи не міг би ти на літо поїхати до нас, - сказав Рон. - Але Дамблдор хоче, щоб ти повернувся до Дурслів - принаймні спочатку.

- Навіщо? - здивувався Гаррі.

- Мама сказала, що Дамблдор має на те підстави, - розгублено похитав головою Рон. - Думаю, що ми повинні йому вірити, правда ж?

Окрім Рона та Герміони, Гаррі міг розмовляти хіба ще з Геґрідом. Тепер, коли не було кому викладати захист від темних мистецтв, на цих уроках можна було робити що завгодно. Тому якось у четвер після обіду вони подалися провідати Геґріда. Стояв ясний сонячний день. Іклань вискочив з відчинених дверей їм назустріч, гавкаючи й шалено махаючи хвостом.

- Хто се? - спитав Геґрід, наближаючись до дверей. - Гаррі!

Він вийшов до них, однією рукою обійняв Гаррі, а другою скуйовдив йому волосся і сказав:

- Радий тя видіти, Гаррі. Файно, шо прийшлисте.

Увійшовши до хатини, друзі побачили на дерев'яному столі перед каміном двоє горняток, більше схожих на відра.

- Пилисьмо чайочок з Олімпією, - сказав Геґрід. - Вона якраз пішла.

- З ким, з ким? - зацікавився Рон.

- Та же з мадам Максім! - відповів Геґрід.

- То ви помирилися? - спитав Рон.

- Не втямлю, про що ти мовиш, - безтурботно відказав Геґрід, дістаючи з буфета горнятка. Наливши всім чаю і поставивши тарілку з глевким печивом, він відкинувся в кріслі й пильно подивився своїми чорними, мов жуки, очима на Гаррі.

- Всьо файно? - хрипко спитав він.