Гаррі Поттер і келих вогню: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Місіс Візлі скрикнула й відскочила від ліжка.

- Сіріус Блек! - зарепетувала вона, вказуючи на нього пальцем.

- Мамо, мовчи! - вигукнув Рон. - Усе гаразд!

Снейп не закричав і не відскочив, та на його обличчі відбилася суміш люті й страху.

- Він! - загарчав Снейп, дивлячись на Сіріуса. - Що він тут забув?

- Це я його запросив, - пояснив Дамблдор, переводячи погляд з одного на другого, - так само, як і тебе, Северусе. Я довіряю вам обом. Настав час відступитися від ваших давніх суперечок і почати один одному довіряти.

Гаррі подумав, що Дамблдор просить неможливого. Сіріус та Снейп аж палали взаємною ненавистю.

- На деякий час вистачить і того, що ви не будете виказувати взаємної ворожості, - дещо роздратовано мовив Дамблдор. - Потисніть один одному руки. Ви тепер на одному боці. Часу мало, і якщо ті, кому відома правда, не об'єднаються, для жодного з нас не залишиться й крихти надії.

Дуже повільно, не перестаючи дивитися один на одного зі злістю, Сіріус і Снейп підійшли ближче й потисли руки. Потиск тривав лише коротку мить.

- Цього поки що вистачить, - сказав Дамблдор, знову стаючи між ними. - Я маю для кожного з вас завдання. Позиція Фаджа - хоч не така вже й несподівана - усе змінює. Сіріусе, ти мусиш вирушити в дорогу. Мусиш сповістити Ремуса Люпина, Арабелу Фіґ, Манданґуса Флечера - усіх наглих давніх соратників. Якийсь час побудеш у Люпина - згодом я з тобою зв'яжуся.

- Але... - почав було Гаррі.

Він хотів би, щоб Сіріус залишився. Знову прощатися - та ще й так поспіхом - зовсім не хотілося.

- Ми незабаром побачимося, - обернувся Сіріус до Гаррі. - Обіцяю. Та зараз я мушу робити все, що можу. Ти ж розумієш?

- Так, - кивнув Гаррі. - Звичайно, розумію.

Сіріус швидко потис йому руку, кивнув Дамблдорові, перетворився на чорного пса й побіг до дверей. Повернувши лапою ручку, він вибіг.

- Северусе, - Дамблдор звернувся до Снейпа, - ти знаєш, про що я змушений просити. Якщо ти готовий... Якщо підготувався...

- Готовий, - сказав Снейп.

Він був ще блідіший, ніж звичайно, а його холодні чорні очі дивно блищали.

- Тоді бажаю успіху, - кинув Дамблдор і з певним острахом провів очима Снейпа, що без жодного слова вийшов за Сіріусом.

Кілька хвилин панувала тиша. Потім Дамблдор заговорив знову.

- Мушу піти донизу й побачитися з батьками Седрика, - сказав він. - Гаррі, допий свою настоянку. Я ще прийду.

Тільки-но Дамблдор вийшов, Гаррі відкинувся на подушку. Герміона, Рон та місіс Візлі не зводили з нього очей. Усі вони досить довго мовчали.

- Допий настоянку, Гаррі, - нарешті промовила місіс Візлі. Потягшись до тумбочки по пляшечку й келих, вона ненароком зачепила торбину з золотом. - Тобі треба виспатися. Спробуй думати про щось інше... Наприклад, про те, що ти купиш собі за призові гроші!

- Не хочу я цього золота, - байдужим голосом сказав Гаррі. - Заберіть його собі. Якщо хто-небудь хоче - нехай бере. Я не повинен був виграти. Приз мав належати Седрикові.

Гаррі мучився цим ще з тієї миті, як вийшов з лабіринту. Під повіками щось нестерпно пекло й щипало. Гаррі закліпав і втупився в стелю.

- Гаррі, ти ні в чому не винен, - прошепотіла місіс Візлі.

- Я наполіг, щоб ми взяли Кубок разом, - сказав Гаррі.

Тепер защипало ще й у горлі. Він хотів би, щоб Рон на нього не дивився.

Місіс Візлі знову поставила пляшечку з зіллям на тумбочку, сіла поруч і обняла Гаррі. Крім мами, ніхто й ніколи його так не обіймав. Страшні переживання минулої ночі знову навалилися на Гаррі всією своєю вагою. Мамине обличчя, татів голос, мертвий Седрик на землі - спогади закрутилися в голові, готові прорватися криком. Гаррі мовчки скривився, щоб не завити з горя.

Та раптом пролунав різкий удар - місіс Візлі й Гаррі аж стрепенулися. Герміона стояла біля вікна, міцно стискаючи щось у руці.