Казки барда Бідла: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Це ще більше ошелешило присутніх, і вони аж загорлали, радіючи за свого короля-чарівника.

— А тепер... — сказав король і озирнувся навколо в пошуках цікавої ідеї. І тут до нього підбіг капітан загону відьмоловів.

— Ваша величносте, — доповів капітан, — сьогодні вранці здох пес Шаблик, з'ївши отруйну поганку! Оживіть його, ваша величносте, своєю чарівною паличкою!

І капітан поклав на сцену мертве тіло найбільшого пса-відьмолова.

Дурнуватий король націлив свою ломачку на здохлого пса. Та Бебіті тільки зареготала за кущем, навіть не піднявши чарівної палички, бо ніякі чари не оживлять мертвого.

Пес ані ворухнувся, і в натовпі спочатку почувся шепіт, а потім і сміх. Усі запідозрили, що попередні королівські чари — звичайнісінькі фокуси.

— Чому нічого не виходить? — зарепетував король на пройдисвіта, і той зрозумів, що йому лишається одне-єдине останнє шахрайство.

— Отам, ваша величносте, там! — закричав він, показуючи на кущ, за яким ховалася Бебіті. — Я добре її бачу, кляту відьму, що зупиняє ваші чари своїми лихими закляттями! Хапайте її, хто може, хапайте!

Бебіті чкурнула з-за куща, а загін відьмоловів кинувся за нею, спустивши з прив'язі лютих псів. Добігши до невисокого живоплоту, невеличка відьма зникла, а коли король, шахрай і всі придворні туди підбігли, то побачили, як пси-відьмолови гавкають і кидаються на старе похиле дерево.

— Вона перетворилась на дерево! — заволав шахрай, а тоді, боячись, що Бебіті знов стане жінкою і його викриє, додав: — Зрубайте цю дерев'яку, ваша величносте, треба провчити лиху відьму!

Хтось негайно приніс сокиру, і старезне дерево зрубали під радісні вигуки придворних і шахрая.

Та коли всі вже збирались вертатися до палацу, їх спинив голосний глузливий регіт.

— Йолопи! — вигукнув Бебітиним голосом пеньок у них за спинами. — Жодну відьму або чаклуна не можна вбити, розрубавши їх навпіл! Якщо не вірите, візьміть сокиру і розрубайте надвоє вашого Верховного чародія!

Капітан відьмоловів хотів було здійснити цей експеримент, але не встиг підняти сокиру, як шахрай упав навколішки, благаючи пощади й зізнаючись у всіх своїх лиходійствах.

Його поволокли в темницю, а дерев'яний пеньок реготав як навіжений.

— Розрубавши навпіл відьму, ти наслав страшне прокляття на все своє королівство! — сказав пеньок оторопілому королеві. — Тепер кожнісінька рана і прикрість, завдана моїм подругам-відьмам і друзям-чаклунам, відбиватиметься тобі ударом сокири в бік, аж доки ти сам попросиш смерті!

Почувши це, король також упав навколішки й пообіцяв пенькові негайно видати нову відозву, що захищатиме всіх відьом і чарівників королівства, дозволяючи їм мирно чаклувати.

— Дуже добре, — відповів пеньок, — але ти ще нічим не загладив своєї вини перед Бебіті!

— Усе, все, що завгодно! — репетував дурнуватий король, заламуючи руки перед пеньком.

— Зведеш прямо на мені Бебітину статую на пам'ять про твою бідолашну пралю — хай вона завжди нагадує тобі про твою дурість! — наказав пеньок.

Король одразу ж погодився й пообіцяв залучити найвидатнішого скульптора, а ще виготовити пам'ятник зі щирого золота. Після цього зганьблений король разом зі своїм почтом повернувся в палац, а дерев'яний пеньок і далі реготав у них за спинами.

Коли ж територія замісу обезлюдніла, з нори між корінням пенька вигулькнув гладкий і вусатий старий заєць, що стискав у зубах чарівну паличку. Бебіті пострибала собі кудись у далекі краї, а золота статуя пралі стояла на дерев'яному пеньку.

І відтоді в тому королівстві не переслідували жодної відьми й чаклуна.

Албус Дамблдор коментує «Бебіті Ребіті та її реготливий пеньок»

«Бебіті Ребіті та її реготливий пеньок» — це, певною мірою, «найреальніша» з Бідлових казок у тому сенсі, що описані тут чари майже цілком узгоджуються з відомими нам магічними законами.

Саме завдяки цій казці мало не всі ми вперше виявили, що чарами не можна воскресити мертвих — і це стало для нас великим розчаруванням і потрясінням, бо ж ми в дитинстві були впевнені, що наші батьки одним помахом чарівної палички здатні пробудити наших померлих щуриків чи котів. Хоч відтоді, як Бідл написав цю казку, минуло шість століть, а ми винайшли безліч способів підтримувати в собі ілюзію безперервної присутності поруч наших коханих і рідних[13], чарівники так і не навчилися возз'єднувати тіло й душу після смерті. Як пише видатний чаклунський філософ Бертран де Пенсе-Профонд у своїй знаменитій праці «Дослідження можливостей скасування актуальних і метафізичних наслідків природної смерті з особливим наголосом на реінтеґрацію сутності й матерії»: «Не тратьте, куме, сили. Такого не станеться ніколи».

У казці про Бебіті Ребіті чи не вперше в літературі з'являється згадка про анімагів, адже праля Бебіті володіла рідкісним магічним умінням за власною волею перетворюватися на тварину.

[13] [Магічні фотографії й портрети рухаються і навіть (це стосується останніх) говорять подібно до своїх суб'єктів. Інші рідкісні витвори, такі як Дзеркало Яцрес, можуть показувати не просто статичний образ втраченого близького. Привиди — це прозорі, рухомі, балакучі й мислячі версії чаклунів та відьом, які вирішили, з різних причин, залишитися на землі. Дж.К.Р.]