Казки барда Бідла: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Відважніше, друзі, не здавайтесь! — вигукнула вона, витираючи з чола піт.

Коли іскристі краплі поту впали на землю, напис, що заступав їм дорогу, зник, і виявилося, що вони знову можуть іти далі.

Зрадівши, що зникла й друга перешкода, вони щодуху поспішили до вершини і там нарешті угледіли фонтан, що виблискував, наче кришталь, серед квітів і дерев.

Та перш, ніж до нього підійти, вони опинилися перед річечкою, що оббігала вершину довкола, загороджуючи їм шлях. На дні під прозорою водичкою виднівся гладенький камінь з викарбуваними на ньому словами:

Сер Безталанний спробував перепливти річечку на щиті, проте щит потонув. Три відьми витягли лицаря з води і спробували ту річечку перестрибнути, та вона не дала себе перетнути.

Сонце тим часом скочувалося з неба дедалі нижче.

І почали вони міркувати про сенс написаного на камені, і перша все збагнула Амата. Вона вийняла чарівну паличку, добула з пам'яті всі радісні спогади про хвилини, проведені зі своїм зниклим коханим, і кинула їх у бистру воду. Річечка віднесла її спогади вдалину, з-під води з'явилися камені для переходу, і три відьми з лицарем знову змогли просуватися до вершини гори.

Фонтан мерехтів перед ними серед рідкісних трав та квітів небаченої краси. Небо палахкотіло багрянцем, і настала пора вирішувати, хто з них купатиметься.

Та не встигли вони дійти згоди, як хвороблива Аша впала на землю. Виснажена важким підйомом, вона була ледь жива.

Троє друзів уже ладні були віднести її до джерела, проте в Аші почалися передсмертні корчі і вона благала її не займати.

Тоді Алтеда квапливо назбирала трав, які їй здалися цілющими, перебовтала їх у баклазі сера Безталанного з водою й вилила цю суміш Аші в рот.

І Аша миттю скочила на ноги. Ба навіть більше — усі ознаки її страшної недуги зникли.

— Я одужала! — закричала вона. — Мені фонтан уже не потрібен — хай купається Алтеда!

Та Алтеда захоплено збирала у фартух усе нові й нові трави.

— Якщо я зможу лікувати цю хворобу — я озолочуся! Хай купається Амата!

Отож сер Безталанний уклонився і рукою вказав Аматі на фонтан, однак вона захитала головою.

Річечка змила усі її жалі за коханим, і тепер вона бачила, який він був жорстокий і невірний, і яке це щастя, що вона його позбулася.

— Пане-добродію, це ви повинні тут скупатися! Це винагорода за ваш лицарський дух! — мовила вона серові Безталанному.

Брязкаючи обладунками, лицар в останніх променях сонця ступив уперед і скупався в фонтані фортуни, дивуючись, що саме його обрано з сотень інших, і відчуваючи, як паморочиться йому в голові од неймовірного щастя.

Коли сонце вже сіло за обрій, сер Безталанний вийшов з води, сяючи з радості, і в своїх заіржавілих обладунках бухнувся навколішки біля Аматиних ніг. Такої вродливої й ласкавої жінки він ще не бачив. Переповнений щастям, він освідчився їй, і Амата, радіючи не менше, ніж він, зрозуміла, що знайшла собі гідного чоловіка.

Три відьми й лицар зійшли з гори разом, тримаючись за руки, і всі четверо жили довго й щасливо, і ніхто з них так і не дізнався й не запідозрив, що та джерельна вода фонтана не мала в собі ніяких чарів.

Албус Дамблдор коментує «Фонтан фортуни»

Ось уже впродовж багатьох віків казка «Фонтан фортуни» настільки популярна, що в Гоґвортсі навіть хотіли зробити за її сюжетом різдвяну виставу.

Наш тодішній викладач гербалогії, Герберт Бірі[4], великий ентузіаст аматорських драмгуртків, запропонував інсценізацію цієї найулюбленішої дитячої казки як різдвяний дарунок для вчителів та учнів. Я тоді був молодим учителем трансфігурації, і Герберт доручив мені «спецефекти», серед яких був діючий фонтан фортуни та мініатюрний зарослий травою пагорб, на який мали вибиратися наші три героїні та герой, тоді як сам пагорб помалу опускався б під сцену і зникав би з очей.

Без зайвої скромності можу визнати, що й фонтан, і пагорб сумлінно виконали відведені їм ролі. На жаль, цього не скажеш про решту акторів. Не згадую навіть фокусів велетенського «черв'яка», що його надав викладач догляду за магічними істотами Сільваній Казаносмал, бо саме людський чинник призвів до катастрофічного провалу вистави.

Професор Бірі, як режисер, не звертав ані найменшої уваги на емоційні ситуації, що виникали в нього під самісіньким носом. Він не підозрював, що учениця, яка грала Амату, і виконавець ролі сера Безталанного зустрічалися одне з одним, і дізнався про це тільки за годину до початку вистави, коли «сер Безталанний» почав раптом виявляти бурхливу прихильність до «Аші».

Варто сказати, що наші шукачі щасливої долі так і не вийшли на вершину гори. Щойно піднялася завіса, як «черв'як» професора Казаносмала — виявилося, що це був попелокрут[5], зачаклований розбухальним закляттям, — вибухнув цілою зливою гарячих іскор та куряви, заповнивши Велику залу димом і клаптями декорацій. Від жару величезних вогняних яєць, відкладених ним у підніжжі мого «пагорба», загорілася дерев'яна підлога, а тим часом «Амата» й «Аша» вчепились одна одній у коси і билися так люто, що перепало й панові Бірі, який потрапив під перехресний вогонь. Учителям довелося евакуювати з залу глядачів, бо пекло, що бушувало на сцені, загрожувало поглинути все навколо. Святковий вечір завершився переповненою шкільною лікарнею, а з Великої зали аж через кілька місяців вивітрився їдкий сморід паленого. Ще більше часу минуло, поки голова професора Бірі відновила свої нормальні пропорції, а з професора Казаносмала зняли умовне покарання[6].

Директор Армандо Діпіт наклав цілковиту заборону на всі подальші вистави та інсценізації, і в Гоґвортсі й донині гордо дотримуються цієї антитеатральної традиції.

[4] Згодом професор Бірі покинув Гоґвортс і почав викладати в ЧАДМі (Чаклунській Академії Драматичних мистецтв), де, як він колись мені зізнався, у нього виникла стійка відраза до численних сценічних постановок цієї казки, завжди, на його думку, невдалих.

[5] Див. «Фантастичні звірі і де їх знайти», де наведено детальний опис цієї химерної потвори. Її взагалі не можна запускати в кімнату з дерев'яними стінами та ще й зачакловувати розбухальним закляттям.

[6] Професорові Казаносмалу щонайменше 62 рази призначали умовне покарання під час його перебування на посаді викладача догляду за магічними істотами. Його стосунки з моїм попередником у Гоґвортсі професором Діпітом були завжди напружені, бо пан Діпіт вважав його дещо необачним. Однак коли директором став я, професор Казаносмал уже значно злагіднів, хоч і були такі, що цинічно зауважували, ніби він змушений був вести спокійніший спосіб життя тільки тому, що на його тілі залишилися цілі всього-на-всього півтори кінцівки.