Вибрані твори. Том перший: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З того боку протоки огнистими квітками над водою раптом розпукли смолоскипи. Один, два… Їх було четверо, рухливих вогнів, що, розсуваючи пітьму, ближчали й ближчали.

— Друзі нас шукають.

Потім, неначе вітер зірвав і розвіяв їх пелюстки, вогні-квітки згасли. Над островом розкуйовдженими пасмами заклубочився туман. Небо на сході — здавалось, там вогнились тисячі смолоскипів, — спалахнуло, заіскрилось.

Займався світанок.

Розділ дев'ятий

ПОЄДИНОК В ОКЕАНІ

Отже, прісної води ми так і не знайшли. Група боцмана теж повернулася ні з чим. Нас, як і раніше, годували й напували кокосові горіхи. Правда, останнім часом меню наше урізноманітнилось, а стіл поповнився ще одним делікатесом. Це був планктон — виловлені на морській гладіні згустки мікроорганізмів.

Одного разу Паганель звернувся із дещо незвичним проханням:

— Чи не могли б ви, шановні колеги, на кілька годин віддати мені свої тільняшки?

— Ви що, Адаме Варфоломійовичу, замерзли? — здивувався боцман.

— Ні, — відказав природознавець. — Просто я задумав експеримент.

Що лишалось робити? Ми скинули з себе, хто що міг: одні — сорочки й тільняшки, інші — майки, а Окань і я — пробачте! — навіть труси, і віддали Паганелю.

Коли ми з Василем простягали йому своє лахміття, друзі зайшлись веселим сміхом.

— На що тільки не відважишся в ім'я великої мети! — витираючи набіглі сльози, говорив Мотовило.

— Нічого дивного, — розважливо додав Журавка. — Наука вимагає жертв.

Та Паганель мовчки взяв наше спіднє, ніби й не чуючи тих дотепів.

Він, зрозуміли ми, високо оцінив наш вчинок.

— Вельми вдячний! — розчулено мовив. І тут же запропонував: — Будьте моїми асистентами!

— Гаразд.

Погожого дня вранці, захопивши свої лахи та густу капронову сіть, яку Паганель знайшов на березі разом з моєю робою та маскою Мотовила, ми з Оканем і Паганелем подалися на мис.

Ішли, не здогадуючись про його намір.

— Може, він… того, ну, словом… — пошепки мовив Василь, покрутивши пальцем коло скроні. — Від спеки, я чув, таке трапляється.

— Ти що?! — обуривсь я. — Адам Варфоломійович даремно нас не турбував би. Людина він серйозна, і якщо вже щось задумав, напевне цікаве.

Зліва від куреня, трохи далі того місця, де ми після аварії вийшли на берег, височіли одна біля одної дві скелі. Розтуливши і витягнувши в напрямку моря свої увігнуті, серповидні боки, вони, ніби долонями, ловили ними хвилі.

Вода то прибувала, линучи протокою між скель, то знову відкочувалась назад.

— Стривайте! — гукнув природознавець, коли порівнялися з тими долонями-скелями.

Ми зупинились.

— Ось тут і почнемо…

Паганель узяв тільняшки, інший одяг, сіть. Зв'язав усе докупи — так, що утворилась низка торбинок.

— Готово! — проголосив і кинув нам: — А тепер беріться за кінці.

Ми з Василем узяли ті кулі й понесли до скель.