Вибрані твори. Том перший: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І я вголос вилаявся.

— А, це ти. Чого розкричався? — підвівши голову з-за ширми, якою була завішена койка, запитав підвахтовий Погорілий.

— Дивлюсь, чим захоплюєшся. Романтика?

— Ага, — погодився він. — Гарно, чортяка, пише! Від його слів не в одного голова замакітриться.

— І в тебе замакітрилась?

— Трохи.

— Гм… — не стримав я подиву, очима вп'явшись у Погорілого, з цікавістю розглядаючи його зморшкувату, як кулак завбільшки голівку — як то вона, маленька така, могла замакітритись! (В уяві моїй дієслово це пов'язувалось з чимось великим, принаймні хоч би таким, як макітра.) — Цікаво! — єдине, що я знайшовся сказати. І додав: — Книгу Бугенвіля мені доводилось читати. Що ж, цікаво, а тільки забагато патетики. Не здається тобі, — перемотуючи онучі, вів далі я, — дещо несумісним в його розповіді про морські мандри?

— Що саме?

— Хоч би й цей високий стиль, піднесеність, з якою Бугенвіль говорив про море, і водночас його жорстоке, нелюдське поводження з матросами.

— Ти маєш рацію, — погодився підвахтовий. — На вітрильниках справді панував деспотизм. Ну, а високий стиль… Не забувай, що книга написана давно, до того ж автор її звертається до короля — сам розумієш, підлабузництво.

— Можливо, можливо…

Все ще перевзуваючись, промимрив колись завчені рядки:

І ці чудернацькі вірші, і слова Бугенвіля мене трохи розвеселили. Аякже, знання, корисні людству!

Якщо мені отак і надалі доведеться чистити гальюни, Бугенвіля, чого доброго, доведеться жбурнути за борт.

«Сір! Ваша величність знайшла за доцільне…»

Чудесно! Та в каюті мені затримуватись не можна: спохватяться на містку, перепаде на горіхи.

Я піднявся на палубу.

Хлопці з робочої бригади щойно закріпили парадний трап і тепер збиралися шабашити.

Стояли на півбаку, ділячись враженнями минулого дня.

Я підійшов до них — послухати теревені.

Більшість із нас — новачки, і, природно, вже в перший день дехто себе «показав». Чубатий замість ящика із сміттям викинув за борт кошик, в якому підшкіпер зберігав ключі та інше причандалля.

Боцман йому зараз читав мораль. Всі «уважно» слухали.

Вітер налетів несподівано, хлюпнула хвиля, забризкавши балакунів.

— Не нами вигадано, — глибокодумно виголосив підшкіпер, уникнувши купелі. — Без хрещення моряк — не моряк. Тайфунчика б на вас, малята!

Хлопці один за одним пішли в каюти. На палубі залишились тільки ми з судновим теслею Терентійовичем. Він до підвіски, довгої, кількаметрової дошки, на яку стають, фарбуючи борти, прибивав поперечні бруски.

Потім, скінчивши, важко опустився на палубу. Витер спітнілі скроні, мовив:

— Годі!

Майже сорок років Терентійович на воді, теслею працює. Але його ніхто інакше не кличе, як тільки Дерев'яний. Всі корабельні теслі — Дерев'яні, і наш Терентійович на це своє прізвисько не ображається. Він взагалі більше мовчить. Слухає та посапує, як паровоз. За Терентійовича говорять його руки, здатні змайструвати чи витесати від грубих кранців — пузатих дерев'яних колодок, що їх опускають за борт, аби судно не пошкодило боків, — до мініатюрних іграшкових бригантин, якими він славиться на все пароплавство.

— Сідай, — звернувся до мене, — перекуримо!