Вибрані твори. Том перший: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І ще: стрекоче жатка-«лобогрійка»; пальці внизу на її полотні, видовжені й ковзкі, немов вужі, плазують — сичить щось, стинаючи трави. І ще: мені спечно, нічим дихнути!

Розплющую очі. Що це? Де я?! І, ніби крізь туман (болить голова, стискає груди), бачу: тісна, заставлена апаратурою каюта. Не каюта — домовина, а в ній на ліжкові я. Данило й Кім, звісивши ноги з нар, сидять навпроти. Руки в них зв'язані.

У сусідньому відсіку, мабуть, якісь люди: звідти долинають приглушені голоси. Потім хтось, важко гупаючи, переступає поріг.

— О! — здивовано витріщає незнайомець банькаті очі. — When the cat is away, the mice will play![1]

Він підходить до моєї койки і, нагнувшись, — я відчуваю на собі його гарячий, затхлий дух — сіпає мене за чуба.

— Ану, тихіше, гадюко! — озивається Кім. — Не давай волі рукам.

Кім Михайлович говорить англійською, і чужинець його, видно, розуміє.

— Невже? — глузливо перепитує він. — А я думаль, ваш компаньйон… як то є?.. ха-ха-ха! — ніби навіжений, зареготав. — Two is company, three's trumpery…[2] Мертвайль!

— Індик думав та здох, — кинув Данило. — А хто мертвий, так це ти і твої поплічники, живі мерці!

— Що то він є казаль, ваш Данієль? — запитав незнайомець.

— Мій друг говорить, що ти осел, — українською мовою відповів йому Кім Михайлович.

— Я — о, велл? — перепитав бовдур. — Хорошо! Вері велл — дуже добре![3]

— Що ти осел — навіть прекрасно! — згодився Кім. — Погано тільки, що осли часом поганяють людьми.

— Вас я не кінець розумійль, — розвів руками пришелець. — Єдну секунд!

Він, як козел, плигнув, майнув у приміщення, де, не вгаваючи, чулися голоси. Відразу й повернувся. З мініатюрним словником у руці.

— Данієль! Між прочим і іншим, — коверкаючи слова, звернувся до Данила. — Сотворітель книга «Пригоди Тома Сойєра і Гекля Беряфінна» Данієль Дефо вам не родич?

— Я його двоюрідний дід по лінії троюрідної баби, — відказав Данило.

— О, то є велл!

— Розв'яжи нас! — наполягав Кім. — І поклич старшого. Ми хочемо поговорити із старшим негідником.

— Що єсть негідник? — запитав «поліглот-грамотій».

— Це такий же мерзотник, як і ти, — докинув Данило.

— Мороз… мер… змерз… замерз, — перегортаючи сторінки словника, загундосив він. — Серед морозу мерзотника немає, — сказав розчаровано.

— То пошукай серед мерів і серів, які тебе послали сюди.

На порозі з'явився хтось високий і худий.

— Я — старший, — мовив. — Усе, про що ви тут говорили, мені відомо. Компанія «Шелл» забезпечила наше підводне поселення найновітнішим устаткуванням для підслуховування. Та річ не в цьому, — перевів він на інше. — Нас, представників компанії «Шелл», хто промислово освоює нафтові ресурси океану, насамперед цікавлять справжні наміри вашої Міжнародної експедиції «Гондвана». Що ви шукаєте і навіщо?

Скінчивши монолог, він ждав відповіді.

Це був здоровань — кимось вишколений, жорстокий, без серця, що повинен був своїй волі підкоряти інших.

Якщо його спільник — той, що вів із нашими хлопцями розмову, незважаючи ні на що, все ж справляв враження живої людини, то його шеф, навіть зовні, нагадував бездушного робота.

Жодного зайвого поруху. В інтонації голосу — метал. Різко окреслені, ніби пригвинчені, щелепи. Такий же ніс. З-під сорочки проступали — окремі деталі робота, подумав я, — костомахи грудей, а очі… очі були скам'янілі й нерухомі. Такий погляд у мерців та ще, мабуть, у привидів.

— Я жду, — відчеканив він.

[1] Як тільки кіт з дому, миші починають бавитися (англ.).

[2] Де двоє, там третій — зайвий. (англ.)

[3] Тут — гра слів: чужинець сплутав слова «осел» із віддалено схожим на нього за звучанням англійським висловом «Oh, well!» — добре. «Very well!» — дуже добре.