Індійські народні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ой, який плід, який плід! — захоплено вигукнув соловейко. — Який зелененький, який гарненький плід! Я зроду такого не бачив.

І соловейко на радощах знов затьохкав-заспівав.

А що ж він мав робити? На те він і соловейко, щоб на радощах витьохкувати та виспівувати.

Та ось до куща підлетіла якась невеличка пташка — сіренька, з білим хвостиком.

— Ану геть звідси! — обурено вигукнув соловейко. — Це мій кущ! Не сідай на нього й не дивись на його плід!

— Твій? — здивувалася пташка. — А чому це твій?

— Бо я його знайшов, я біля нього співав, і тепер він мій!

— Але ж не ти його посадив і виростив! — сказала пташка з білим хвостиком.

— То й що?! Ось я сяду на нього й сидітиму доти, доки плід доспіє, і я його з'їм.

Сіра пташка нічого не відповіла й полетіла собі. А соловейко сидів на кущі й ждав.

Нарешті з зеленого плода розквітла рожева квітка.

— Ой, яка квітка, яка квітка! — вигукнув соловейко. — Яка рожева, яка гарна квітка! Я такої квітки зроду ще не бачив.

І соловейко на радощах затьохкав-заспівав.

А що ж він іще мав робити? На те він і соловейко, щоб на радощах витьохкувати та виспівувати.

Так соловейко тьохкав, співав і все ждав, ждав, ждав. Йому, бідолашному, дуже хотілося, щоб плід поспів! Хотілося з'їсти його самому й нікому не дати, ні з ким не поділитися…

А то був не звичайний кущ. То був…

Та звідки соловейкові знати, що то був за кущ? Адже це знає тільки людина, бо вона — найрозумніша на землі!

І ось прийшов до куща селянин. Соловейко йому й каже:

— Не чіпай куща! Він мій, я не дам тобі сидіти біля нього й дивитися на рожеву квітку! А вже поласувати плодом — і поготів!

— Твій? — здивувався селянин. — А чому твій?

— Бо мій! Я його знайшов, я біля нього співав, і тепер він мій.

— Але ж не ти його посадив і виростив! — обурився селянин.

— То й що! Бачиш он ту квітку? З неї визріє плід, я його з'їм сам. І тобі не дам.

Та селянин був мудрий чоловік. Він тільки засміявся у відповідь.

— Ну що ж, — каже, — жди. Тільки затям: у житті багато чого такого, чого не можна з'їсти самому. І все ж воно заслуговує на твої чудові пісні.

Сказав так і пішов.

А соловейко все сидів, і ждав. Бідолашний не здогадувався, що кущ, на якому він сидів, — бавовниковий.

Спочатку з бавовника виростає брунька. Отож соловейко, побачивши її, подумав, що то плід. Потім з'являється рожева квітка, а далі — коробочка. Згодом коробочка лускається, і з неї вилітає бавовна, а вітер розносить її далеко-далеко на всі боки.

— Ой, плід доспів, доспів! — захоплено вигукнув соловейко, дивлячись, як довкола кружляють білосніжні пушинки. — Мій плід доспів, доспів! Який він гарний! Я такого зроду не бачив!..

І соловейко на радощах затьохкав-заспівав.