Диво-капелюх: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пантера кинулась у простір, несучи на спині свого господаря. Швидше за світло мчали вони світовим безмежжям. Їм перетинали дорогу шипучі метеори, а зоряний пил укрив Чарівників плащ, мов сніг у метелицю.

Під ним дедалі яскравіше променіла червона іскра. Він скерував пантеру просто в долину Мумі і невдовзі сплигнув з неї на поблизькій горі.

Мешканці долини ще й досі зачаровано дивилися на Королівський Рубін. Сяйво дивовижного самоцвіту викликало в них спогади про найсміливіші їхні вчинки, про найкраще, що вони спізнали в житті або про що мріяли: вони ніби переживали його знову. Мумі-троль згадав про нічну мандрівку з Мумриком-Нюхайликом, Хропка думала про те, як гордо вона скорила дерев’яну королеву, а Мумі-мамі здавалося, ніби вона знову гріється до сонця на теплому піску й бачить над собою небо та морські гвоздики, що похитують голівками.

Геть усі полинули в свої спогади, тому аж стрепенулися, коли зненацька з темряви з’явилася біла миша з червоними очима й подріботіла просто до Королівського Рубіна. За нею вийшла чорна, як сажа, кицька і обляглася на траві.

Всім було відомо, що в долині не жила ані біла миша, ані чорна кицька.

— Киць-киць! — покликав Гемуль.

Проте вона дрімала собі й не думала відповідати.

— Добрий вечір, сестро! — привіталася лісова миша.

Але біла миша тільки підвела червоні очі й зміряла її довгим, понурим поглядом.

Мумі-тато простяг прибульцям по келихові пуншу, та вони не звернули на нього уваги.

Долину скувало якесь напруження, всі перешіптувалися й дивувались. Чубсля й Махсля занепокоїлися, сховали рубін у валізку й замкнули її. Та тільки-но вони взяли валізку в руки, як біла миша зіп’ялася на задні лапки й почала рости.

І виросла майже така, як будиночок Мумі, і з неї зробився Чарівник у білих рукавичках і з червоними очима. Коли Чарівник зовсім виріс, він сів на траву й подивився на Чубслю та Махслю.

— Йдисля геть, дідуганесля! — сказала Махсля.

— Де ви знайшли Королівський Рубін? — запитав Чарівник.

— Не твоє ділосля, — відрубала Чубсля.

Ніколи ще Чубсля й Махсля не були такі відважні, як тепер.

— Я шукав його триста років, — сказав Чарівник, — І, крім нього, мені не треба нічого на світі.

— Намсля такожсля! — сказала Махсля.

— Ви не маєте права відняти в них рубіна, — озвався Мумі-троль. — Він чесно куплений у Мори.

Мумі-троль промовчав, що його куплено за Чарівників-таки капелюх (до речі, Чарівник уже мав іншого капелюха на голові).

— Дайте мені чимось підживитися, — попросив Чарівник. — Усе це дуже мене знервувало.

Мумі-мама поспішилася з великою тарілкою пиріжків та варення.

Поки Чарівник їв, усі підступили трохи ближче. Бо той, хто їсть пиріжки з варенням, не може бути дуже небезпечний. З ним, либонь, можна поговорити.

— Смакуєсля? — запитала Чубсля.

— Так, дякую, — відповів Чарівник. — Я не їв пиріжків уже вісімдесят років.

Усім відразу стало шкода Чарівника: вони підступили ще ближче.

Попоївши, Чарівник утер вуса і звернувся до Чубслі й Махслі:

— Я не можу забрати у вас Королівський Рубін, бо куплену річ ви повинні або продати, або подарувати. Чи не продали б ви мені його, скажімо, за дві гори діамантів і долину різних самоцвітів?

— Нісля, — в один голос заявили Чубсля й Махсля.

— То, може, подаруєте?