Диво-капелюх: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Слава!

Ось шугнув срібний водограй, потім завирував між деревами бенгальський снігопад! А тим часом Мумі-тато викотив стежкою в садок велике барило червоного пуншу. Всі кинулися до нього з посудом, хто з чашкою, хто з чаркою, з келихом, а хто з черепашкою або й скрученим листком, і кожного Мумі-тато пригостив.

— Тост за Чубслю й Махслю! — луною покотилося по долині.

— Слава! Слава!

— Славасля! — й собі закричали Чубсля й Махсля і почали з усіма цокатись.

Потім Мумі-троль вибрався на стілець і сказав:

— Вип’ємо за Мумрика-Нюхайлика, що десь тепер мандрує на південь, сам один, але напевне такий веселий, як і ми. Побажаймо йому гарного місця під намет і доброго гумору!

І знову вся долина підняла чарки.

— Ти гарно говорив, — похвалила його Хропка, коли він знову сів.

— Так, — скромно мовив Мумі-троль, — я наперед подумав, що скажу!

Мумі-тато виніс у садок музичну скриньку і з’єднав її з великим гучномовцем. І вся долина пішла в танок. Хто стрибав, хто тупцяв, хто літав. Жуки витанцьовували в повітрі, аж вуса маяли, а миші, притупуючи негнучкими ніжками, кружляли парами навколо альтанок.

— Дозвольте! — сказав Мумі-троль і вклонився Хропці.

Він глянув угору й побачив над верхів’ями дерев червону заграву.

То сходив серпневий Місяць. Великий-величезний, жовтогарячий, мов помаранча, і ніби з торочками по краях, він таємниче засяяв над долиною, сповненою світла й тіней.

— Такої ночі, як сьогодні, можна побачити й кратери, — сказала Хропка. — Глянь!

— Там, мабуть, страшенно порожньо, — задумливо сказав Мумі-троль. — Бідний Чарівник, як йому сумно блукати по кратерах у пошуках рубіна!

— Коли б ми мали добрий бінокль, то побачили б і його, — сказала Хропка.

— Авжеж, — сказав Мумі-троль. — Ну, та ходімо танцювати!

Бенкет був у розпалі.

— Ти втомиласля? — запитала Махсля.

— Нісля, — відповіла Чубсля. — Я думаласля. Всісля до нас такі добрісля. Треба б їх трохисля втішитисля.

Вони пошепотілися хвилину, покивали головами, тоді полізли до свого сховку й витягли звідти валізку.

Було вже за північ, коли садок раптом сповнився рожевого сяйва. Всі перестали танцювати, думаючи, що буде знову фейєрверк. А то просто Чубсля й Махсля відчинили валізку. На траві лежав гарний-прегарний Королівський Рубін. Вогонь, світло, навіть Місяць померкли при його сяйві. Мовчки, врочисто всі збиралися навколо полум’яного самоцвіту дедалі щільнішим кільцем.

— І є ж на світі така краса! — мовила Мумі-мама.

А Пхик глибоко зітхнув і сказав:

— Щасливі Чубсля й Махсля!

Королівський Рубін блищав, ніби червоне око на тлі темної Землі, і Чарівник помітив його з Місяця. Він уже кинув пошуки, сидів стомлений, сумний на краю кратера й відпочивав, а його чорна пантера спала неподалік.

Чарівник відразу здогадався, що означає та червона цятка на Землі. То був найбільший рубін, Королівський Рубін, якого він шукав не одну сотню років! Чарівник схопився на ноги і, натягаючи рукавиці та плащ, палючими очима дивився на Землю. Камені, які він зібрав, розсипалися, та він тепер думав тільки про один самоцвіт, про той, що менше ніж за півгодини повинен бути в його руках.