Темна матерія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти супер, Дессен!

Ми йдемо й скляні двері розчиняються навстіж.

До мене повертаються сила й рівновага.

Ми виходимо на сходи, піднімаємося, наші кроки дзвінко лунають на металевих східцях.

— У тебе там все гаразд? — питає Лейтон.

— Так. А куди ми йдемо?

— На дебрифінг[5].

— Але ж я навіть...

— Краще залиш свої думки для бесіди. Ти ж знаєш — протокол і всяке таке.

Два прольоти вгору й він відчиняє скляні двері завтовшки з три сантиметри. Ми заходимо в інший коридор, де з одного боку — вікна від підлоги до стелі. Вони виходять на ангар, навколо якого цей коридор і обертається — всього чотири поверхи — нагадуючи атріум.

Я підходжу до вікон, щоб краще роздивитись, однак натомість Лейтон заводить мене в другі двері ліворуч і ми опиняємося в кімнаті з приглушеним світлом, де за столом стоїть жінка в чорному брючному костюмі, ніби чекаючи мого приходу.

— Привіт, Джейсоне, — каже вона.

— Привіт.

Її очі на мить перехоплюють мій погляд, коли Лейтон чіпляє вимірювальний прилад мені на ліву руку.

— Ти ж не проти, правда? — питає він. — Мені буде спокійніше, якщо я контролюватиму твої найважливіші життєві показники. Скоро тобі вже нічого не загрожуватиме.

Лейтон легенько торкається моїх лопаток, спонукаючи мене йти далі вглиб кімнати.

Я чую, як позаду зачиняються двері.

Жінці років сорок. Коротке чорне волосся підкреслює дивовижні очі, добрі й водночас проникливі.

Світло м’яке й комфортне, наче в кінотеатрі перед початком фільму.

У кімнаті два дерев’яні стільці з прямими спинками, на маленькому столику — ноутбук, карафка з водою, дві склянки, сталевий глек і кухоль, з якого піднімається пара й наповнює всю кімнату пахощами доброї кави.

Стіни й стеля зроблені з димчастого скла.

— Джейсоне, прошу, сідайте, і ми можемо починати.

Я вагаюся п’ять довгих секунд, роздумуючи, чи не вийти з кімнати, але щось мені підказує, що це буде погана, а може й катастрофічна ідея.

Тож я сідаю на стілець, беру карафку і наливаю собі склянку води.

— Якщо ви голодні, то зараз принесуть їжу.

— Ні, дякую.

Вона всідається напроти мене, поправляє окуляри на переніссі й щось друкує на ноутбуці.

— Зараз...— вона дивиться на свій наручний годинник, — 00:07 ранку, другого жовтня. Я — Аманда Лукас, ідентифікаційний номер співробітника дев’ять-п’ять-шість-сім, і сьогодні ввечері зі мною... — вона робить мені знак рукою.

— Гм, Джейсон Дессен.

— Дякую, Джейсоне. Для довідки та для протоколу: приблизно о 22:59 першого жовтня технік Чад Ходж, під час звичайного обходу внутрішніх приміщень, виявив непритомного доктора Дессена, який лежав на підлозі в ангарі. Була викликана евакуаційна бригада, і доктора Дессена помістили в карантин о 23:24. Після знезараження й первісної лабораторної очистки, яку провів доктор Лейтон Вене, доктора Дессена припровадили до конференц-зали на підрівні два, де й починається наша перша бесіда дебрифінгу.

[5] Дебрифінг — метод роботи з психічною травмою. Відноситься до заходів екстреної психологічної допомоги.