Темна матерія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що ви мені вкололи?

— Вставай!

Я підводжуся, чіпляючись за огорожу. На коліні кровоточить рана від падіння. Із рани на голові й досі тече кров. Мені холодно, я брудний і мокрий, зуби клацають так, наче зараз повилітають із рота.

Ми спускаємося. Хистка сталева конструкція хилитається під нашою вагою. Ступаємо вниз із останньої сходинки й прямуємо повз ряд старих генераторів.

Із підлоги зала здається ще грандіознішою.

Посередині ряду він зупиняється і світить ліхтариком на спортивну сумку, притулену до одного з генераторів.

— Новий одяг. Швидше.

— Новий одяг? Я не...

— Тобі не треба розуміти. Тобі просто треба вдягтися.

Попри весь цей жах я відчуваю проблиск надії. Невже він збирається відпустити мене? А для чого ж іще він примушує мене вдягатися? Невже в мене є шанс вижити?

— Хто ви? — питаю.

— Швидше. У тебе лишилося мало часу.

Я присів біля сумки.

— Утрися спочатку.

Зверху лежить рушник, яким я витираю грязюку з ніг, кров з коліна й обличчя. Я натягаю труси й джинси. Вони якраз мого розміру. Не знаю, що він мені вколов, тепер воно відчувається в пальцях — вони втратили спритність, і я незграбно застібаю ґудзики на картатій сорочці. Ноги легко влазять у дорогі шкіряні сліпони. Вони так само підійшли по розміру, як і джинси.

Мені більше не холодно. Здається, ніби в грудях розпечене осердя, тепло з якого випромінюється крізь мої руки й ноги.

— Куртку теж.

Я витягаю чорну шкірянку з дна сумки, встромляю руки в рукави.

— Чудово, — каже він. — Тепер присядь.

Я сповзаю по металевій станині генератора. Це масивна частина агрегату завбільшки з двигун локомотива.

Він сідає навпроти мене, помахуючи пістолетом у мій бік. Місячне світло заливає всю цю місцину, відбивається від розбитого скла високо вгорі, розсівається і падає на... Плутанину кабелів.

Шестерні.

Труби.

Важелі й шківи.

Пульти управління, засипані побитими вимірювальними інструментами й датчиками.

Техніка минулого століття.

Питаю:

— І що тепер?

— Ми чекаємо.

— Чого?