Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У нотатці, написаній в Адамовизні 6 серпня 1939 року, читаємо: «Шульц надіслав мені ту статтю про критику, початок якої читав мені там» (s. 423). Стаття, про яку ми дізнаємося лише зі Щоденників Налковської, — то один із численних творів письменника, який безслідно зник.

На сторінки Щоденників у роки війни та окупації Шульц повертається допіру 27 січня 1943 року, мабуть, уже після того, як прийшла звістка про його трагічну загибель у Дрогобичі: «Я дивувалася іншим так змучена їхньою долею, завжди готова підставити себе у вузол їхнього незмірного страждання. «Безглузда доля» — в тому останньому листі! І того вже немає, хто сказав (Бруно Шульц): Як це зрозуміти, як витримати!»[6].

І ще одна згадка у зв'язку з перебиранням паперів у процесі переїзду, переглядом пам'яток усього життя. Нотатка за 20 червня 1943 року: «Я іще раз прецінь провела оту ліквідацію, щоб умістити себе на шести квадратних метрах підлоги, я ще раз гортаю і перетрушую той доробок моєї біографії до самого дна […]. Є там також давні листи Едмунда Шаліта, Ліцинського, Ґожеховського, Кубинського, Бруно Шульца — того, котрий власне нещодавно помер, особливо прекрасні» (s. 456).

На дев'ятий день Варшавського Повстання, 9 серпня 1944 року, перебуваючи поза зоною досяжності вогню та бойових дій, Налковська спостерігає з Адамовизни стовпи диму над палаючою Варшавою і нотує: «Майнула тривіальна думка […] про отой малий, такий впорядкований музей усього життя». І одразу ж у перших словах, якими перелічує те, що поглинає у Варшаві пожежа, на першому місці у списку втрат вона зазначає: «Чудові листи Шульца та його літографії […]» (s. 590).

Оце стільки коментарів про неіснуючі листи. Ті, що вціліли, розтлумачені у примітках до Книги листів, є там також зауваги про безплідні пошуки «схованих листів», скажімо, до Марії Хазен. Останні послання, написані в переддень трагічної загибелі письменника, не насмілюються вже на жодну — довірену пошті — алюзію, щонайбільше, на зітхання: «Я тепер нічого не роблю, споглядаю «внутрішнє багатство», мої комори та колекції, зібрані за життя. Чи так можна? «(лист № 138)…

Ці «комори та колекції» — поза їхньою нематеріальністю — були власне оті рисунки, творіння його пера і листи, які він намагався врятувати від загибелі.

Єжи Фіцовський

Листи Бруно Шульца

До Остапа Ортвіна[7]

Варшава, 20 травня 1921

Майдан Ґ[8]

Вельмишановний Пане!

Перебуваючи впродовж кількох днів у Варшаві, я допіру вчора мав змогу навідатися до пана Гожиці[9], до якого Ви, В[ельми] Шановний Пане, порекомендували мені звернутися за порадою та підтримкою в моїх устремліннях.

Я був приємно здивований, коли виявилося, що пан Гожиця про мене знає, що він попереджений про мій прихід, і прийняв мене з такою сердечною доброзичливістю, що я направду тішуся знайомством із цією шляхетною і зичливою до мене людиною.

Мені неважко було здогадатися, кому я зобов'язаний такою прихильною настановою до мене пана Гожиці, котрий врешті-решт пояснив, що Ви, В[ельми] Шановний Пане, хоча тоді не йшлося про рекомендаційного листа, з власної ініціативи палко порекомендували мене та попросили мною заопікуватися.

Я щиро вдячний Вам, В[ельми] Шановний Пане, за виявлену до мене доброзичливість і зацікавлення моїми мистецькими устремліннями, хоча й не знаю, чим на це заслужив, і прагнутиму, щоб принаймні моє майбутнє дало підстави для того.

Оскільки я побачив багато нових речей, то перебуваю під гнітючим враженням од власних недоліків і відсталості.

Пан Гожиця порекомендував мене Скочилясові[10], до якого я завтра піду й у школі в якого, може, працюватиму. Пан Гожиця також познайомить мене з Крамштиком[11].

Я дозволив собі додати до листа 1 начерк олівцем і кілька моїх графічних робіт[12] (мені кортіло це зробити одразу ж після повернення зі Львова), сподіваючись, що Ви, В[ельми] Шановний Пане, не відмовите мені у великій приємності, яку справите, прийнявши в дарунок оті дрібнички.

Ще раз від усього серця дякую і переказую слова глибокої поваги.

Щиро відданий.

Бруно Шульц

Вельмишановний Пане!

Я давно шукав нагоди, щоб через багато років опісля[13] нагадати про себе Вам, В[ельми] Шан[овний] Пане. На мою превелику радість п. Ліль[14], а водночас п. Г. Стернбах[15], повідомили мені, що Ви, В[ельми] Шан[овний] Пане, читали Цин. крамниці та зреагували на них дуже позитивно[16].

Хотів би сказати, що то для мене незмірна втіха. Мені давно не давала спокою думка про те, наскільки суворо та книжка буде оцінена Вами, В[ельми] Шан[овний] Пане.

Чи пригадуєте Ви, В[ельми] Шан[овний] Пане, що 15 років тому стали тим, хто відкрив мене як маляра? Це трапилося в пана Д[окто]ра Романа Александровича[17]. Завдяки Вашій рекомендації, В[ельми] Шан[овний] Пане, я тоді познайомився із Каролем Іжиковським11[18], із котрим давно хотів запізнатися. Проте цим знайомством я пізніше не зумів скористатися через значну внутрішню здержливість, від якої тоді потерпав. Навіть тепер, через багато років, ота здержливість знову ожила під час зустрічі з паном Іжиковським, і я був неспроможний поговорити з ним бодай про щось. Прошу вибачити, якщо я без достатніх підстав написав до Вас, В[ельми] Шан[овний] Пане.

Переказую вирази глибокої поваги.

Бруно Шульц

Дрогобич, Флоріянська, 10, 15 V 1935

До Стефана Шумана[19]

[6] Eadem, Dzienniki V: 1939—1944, oprać., wstęp i komentarz H. Kirchner, Warszawa 1996, s. 425. Наступні цитати локалізовані безпосередньо в тексті.

[7] Остап Ортвін (літературний псевдонім Оскара Каценеленбоґена, 1876—1942) — польський літературний і театральний критик, літературознавець, редактор. Розстріляний нацистами під час ліквідації ґето у Львові.

[8] В рукописі вказана тільки перша літера назви майдану: G., мабуть, ідеться про Ґжибовський майдан. Номер будинку відсутній.

[9] Вілам Гожиця (1889—1959) — критик, режисер, перекладач, поет, драматург.

[10] Владислав Скочиляс (1883—1934) — художник-графік, маляр і скульптор, один із творців сучасного польського мистецтва деревориту.

[11] Роман Крамштик (1885—1942) — маляр і графік, співзасновник мистецької групи «Ритм», автор краєвидів, ню, портретів, натюрмортів. Його останньою, частково збереженою роботою є цикл малюнків із Варшавського ґето, де він загинув 6 серпня 1942 року під час масової «ліквідаційної операції», вчиненої нацистами.

[12] Графічні роботи (clichés-verres) Шульца із циклу Ідолопоклонна книга (Xięga bałwochwalcza). Цю техніку Шульц практикував у 1920-х роках.

[13] Від попереднього листа Шульца до Ортвіна минуло чотирнадцять років.

[14] Людвік Ліль — див. біографію у примітках до Шульцових листів до нього (у електронній версії — прим. 252).

[15] Герман Стернбах — літературний критик, германіст, есеїст, редактор і перекладач, зокрема Йогана Вольфґанґа Ґете, Франца Ґрільпарцера, Новаліса.

[16] Позитивне ставлення Ортвіна до Цинамонових крамниць (1934) не знайшло відображення в жодній із його публікацій.

[17] Роман Александрович — доктор права, відомий у міжвоєнні роки львівський адвокат, шанувальник мистецтва, приятель Остапа Ортвіна з юних літ.

[18] Кароль Іжиковський (1873—1944) — літературний критик, письменник, автор низки книжок, зокрема Чин і слово (Czyn і słowo), Боротьба за зміст (Walka о treść), Десята муза (Dziesiąta muza) і роману Тент (Pałuba).

[19] Стефан Шуман (1889—1972) — психолог, автор численних наукових праць із психології та на межі психології, педагогіки й естетики.