Коли я йду через городи,
Дивлючь, як світяться мости,
Що з’єднують світила і народи,
Що разом йдуть до світлої мети.
Коли цвітуть садки вишневі, яблуневі,
І тьохкає кирпатий соловей,
Так це тому, що в сонячному дневі
Горять вогні закоханих очей.
Коли йду лісом з тяжкими думками,
Що гнуть, немов колоди до землі,
О, як тоді зустрітись хочу з вами,
Щоб ви сказали ніжне щось мені.
Коли дивлюсь в твої я очі-квіти,
Що визирають з-за берізок і дібров,
О, як же хочеться щоб було вічно літо,
І щоб жила завжди в людей любов.
Коли квітує травень світлолиций,
І скрізь навколо світяться сади,
Так це тому, що в нім живуть жар-птиці,
Які й мене заманюють туди.
13.4.1981 р.
КУДИ ПОДІЛИСЬ УКРАЇНЦІ?
От що я скажу по правді –
Не люблю я тих панів,
У яких із горла преться
Ну, а він все їв би й їв.
Подивіться на Вкраїну:
Хто на ній у нас живе?
Де не глянь – одні іуди,
Де ж поділись наші люди?