Чому так п’ють багато кави,
Коли в садку жасмин цвіте.
Отож, моліться люди Богу,
Що дав на кому збить оскому.
Бо, щоб робили ми ночами,
Щоб не було жінок між нами?
2.5.2012 р.
НЕ РОЗСТРІЛЮЙ МЕНЕ ТИ ОЧИМА!
Не розстрілюй мене ти очима,
Як смичком по душі не води,
І хоч жінка ти надто вродлива,
А до мене вже більш не ходи.
Не чаруй вже мене, не розніжуй,
Досить кидати пристрасті жар,
Бо в душі вже і так, як в вулкані,
Де суцільний пекельний пожар.
Не тривож ти мене, не розніжуй,
Надто довго до мене ти йдеш,
Може думаєш, поки ітимеш,
То щось краще від мене знайдеш?
Помиляєшся і не діждешся,
І хоч, вибач, я не Насредин,
Та такий я – якого шукаєш,
Я їй-богу у світі – один.
Не розстрілюй мене ти очима,
Волошковим вогнем не дразни,
Бо вже навіть й червона калина
Посміхається нам з далени.
Скільки ж можна дружити з журбою,
І чекать, поки прийде зима?