За те, що веселому хлопцю такому
Їсти наварить, прийшовши додому,
І постіль постелить, та ще й нагодує,
І ніби дитину малу обцілує.
За те, що тобі віддає все що має,
Життя своє й те лиш тобі довіряє,
З тобою картає твої всі невдачі,
Чому ж бо дружині такий ти невдячний?
Можливо, якась в тебе інша причина?
Так чому ж, як вип’єш, ще й місиш дитину?
О ні, чоловіче, мерщій схаменись,
Бо буде тобі те, що Кості колись.
21.7.1967 р.
ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
Якщо ти людині зробила добро,
Душею йому віддалася,
Всю ніжність свою подарила йому,
Й від нього вогнем зайнялася,
Не бійся тоді ти нікого в житті.
А він – якщо він насміється –
Не знатиме щастя ніколи в житті,
Бо щастя один раз дається.
Нехай він хоч трісне сміється тоді,
Та сила твоя невмируща,
Бо там, де кохання, то там і – любов,
І сила там вічно цілюща.
Бо з них бере людство наснагу життя,
П’є ніжність, початок в ній сили,
А тих, хто плюють на людські почуття,
Від тих утікають й горили.